У нас з Андрієм сини майже дорослі. Одному п’ятнадцять років, меншому дванадцять. З нами вони давно не ходять нікуди. Сьогодні вихідний день, і чоловік запропонував прогулятися вечірнім парком. Завжди не вистачає часу на себе. Тому я з радістю пристала на пропозицію Андрія. Давно разом ми не прогулювалися. Йдемо не поспішаючи, розмовляємо.
Назустріч нам іде дівчинка, років двох, одна. Ми почали оглядатися, гукати, чи є хто поруч. А дівчинка підійшла до мене і тягне рученята, щоб на руки взяла. Беру дівчинку на руки, а сама оглядаюся і говорю чоловіку:
– Чи не буде так, що наразі із за кущів вискочить тато дівчинки чи мама, і звинуватять нас у викраденні. Адже крім нас, навкруги немає нікого. Вимагатимуть відкупитися. Я чула про таке.
Чоловік відповів, що не думає, щоб так сталося. Щось тут не так. Ми пішли туди, де побачили дівчинку вперше. Пройшли за кут стежиною. Там стояв візочок. Коли дівчинка його побачила, просилася з рук. Я пустила, а вона з радістю підбігла до візочка. Але знову ж, навкруги нікого. Чоловік пропонує викликати поліцію, погоджуюся.
Поки чекали представників правопорядку, пройшлися навкруги того місця, нікого. Потім побачили пару, яка йшла в іншому кінці доріжки. Я покликала, запитала, чи не знають вони дівчинку. Жінка довго дивилася на дитину, а потім неначе згадала:
– Та це ж Алінка. Вони живуть в сусідньому під’їзді від нас. Он наш будинок виглядає із за дерев. А мама її де?
– Та ми шукаємо. Дівчинка одна ходила по доріжці.
– Точно, я згадала, мама Алінки вагітна. Чи не сталося чого?
В цей час приїхали представники поліції. Пройшло немало часу, поки вони зрозуміли, що ми по черзі розповідали. Але нас не відпустили. Попросили пройти з ними до будинку, де мешкає дівчинка. Жінка сказала про під’їзд, але яка квартира вона не знає.
Ми всі разом пішли до будинку. Темніє, невже ніхто не кинувся, що дитини немає вдома. Коли підійшли, побачили, як чоловік бігає навколо будинку, у відчаї гукає:
– Алінко! Алінко!
Біжить в другу частину двора. Ми підійшли. Чоловік побачив візочок і кинувся до нас.
– Алінко! Де ви знайшли мою доню?
А сам зі сльозами на очах прижимає дівчинку до себе. Коли заспокоївся, розповів, що вони всі в трьох вийшли прогулятися. Дружині у дворі стало зле. Викликав швидку, потрібно їхати з дружиною до пологового, а доньку немає на кого лишити. Поруч гралися старші діти. Попросив, щоб приглянули, а сам телефонував мамі, щоб приїхала.
Коли приїхав додому, ні мами, ні доньки. Телефонує до мами, а вона в лікарні. Поспішала до нього, впала, зламала ногу. Швидка забрала. Шукав дівчат на яких залишив Алінку, але вони пішли гуляти, а їхні мами нічого не знають. От він і шукав. Наразі усміхався. Такий день важкий, а в них син народився.
Добре, що все так закінчилося, а буває і гірше.
