Самотня жінка з “причепом”
Марійка сама виховувала сина. Чоловік покинув її більше десяти років тому. Усі ці роки він сумлінно платив аліменти, був чистий перед законом і совістю — так він сам про себе казав.
Пішов, забравши свої речі та авто, залишивши Марійку з непогашеною іпотекою та сином. Жодного разу за всі роки не прийшов подивитися на хлопця, не привітав з днем народження, не подарував навіть цукерки.
— Напевно, вже не одну дурну встиг осчастливити, як тебе. Бігатиме від відповідальності, доки чоловічої сили не втратить. І швидше б уже. Казала — не бери іпотеку. Не послухала. Тепер все життя працюватимеш на банк, — зітхала мати Марійки. Хоча саме вони з батьком наполягали, щоб дочка оформила іпотеку й записала квартиру на себе.
Так і жила вона — від зарплати до авансу, на двох роботах, годувала сина. Дякувати Богу, Юрко не надокучав.
Після другої роботи, знесилена, вона заходила до крамниці й тягнулася додому, мріючи швидше скинути важку торбу, зняти взуття, сісти, витягнути ноги й заплющити очі. Відчувала себе кобилою. Такою, що в парку катає дітей, заробляючися на харч.
Їм заплітають гриви, прикріпляють блискучий султан, накидають яскраву попону. А вони йдуть повільно, схиливши голови, з сумним поглядом, несучи на спині чергову дитину. Так само почувалася й Марійка. Життя по колу: робота — крамниця — дім.
Носила зручний, немаркий одяг із “Епіцентру”. Оновки дозволяла собі рідко, носила лише по святах, яких у її житті було мало. Так і застарівав одяг.
Ішла й думала, що зварити на вечерю, чи вдома Юрко… Жіноча сумка через плече, в одній руці торба з продуктами. Якщо син вдома — відпочине хвилин п’ять і піде варити макарони з сосискою.
А якою вона була колись! Пишне волосся, вогник в очах. Фігура й зараз — як у дівчини. Мріяла про любов, як усі. І любов прийшла до неї в особі Максима. Як було не закохатися в гарного хлопця? Обіцяв любити вічно, казав, що буде у них авто — крутий “Інфініті” або, на крайній випадок, “Лексус”. Що обов’язково будуть двоє дітей.
Авто він купив — на ньому й поїхав у яскраве майбутнє, залишивши Марійку з квартирою, іпотекою та сином.
Марійка дивилася під ноги. Трохи зазеваєшся — влупишся в калюжу чи підвернеш ногу. Дороги в нас такі… Треба ще й відскочити від краю тротуару, щоб якийсь лихач не обдав брудною водою.
— Марійко! — Дорогу їй перегородила елегантна жінка у модному вбранні.
Марійка ледь впізнала Олену, з якою разом вчилася в школі. Та ніколи не була красунВона подивилась на Олену, і раптом усвідомила, що її власне щастя — це не далекі іспанці чи багаті наречені, а теплий дім, де її люблять і чекають.
