**Самотня жінка з “прицепом”**
Марійка сама виховувала сина. Чоловік пішов від неї більше десяти років тому. Усі ці роки він «геройсько» сплачував аліменти, був «кристально чистим» перед законом і власною совістю. Принаймні, сам так казав.
Пішов, забравши свої речі та машину, а Марійці залишив непогашену іпотеку за квартиру та сина. За всі ці роки жодного разу не прийшов подивитися на хлопця, жодного разу не привітав з днем народження.
— Напевно, вже не одну дурну осчастливив, як тебе. Так і тікатиме від відповідальності, поки чоловічої сили не втратить. І швидше б уже. Казала — не бери іпотеку. Та ж ти послухала? Тепер все життя на неї працюватимеш, — зітхала мати Марійки.
Хоча саме вони з батьком наполягали, щоб донька оформила кредит і записала квартиру на себе.
Отак і жила — від зарплати до авансу, на двох роботах, вирощуючи сина. Хоч би дякувати, що Владко не надто непокоїв.
Після другої роботи, втомлена до непритомності, вона заходила в магазин і поволіклась додому, мріючи швидше скинути важкі пакети, зняти взуття, сісти, витягнути ноги й заплющити очі. Відчувала себе, як та кобила в парку — що возить дітей по колу, щоб заробити на хліб.
Їм заплітають гриви, прикріпляють блискучий султан, накидають яскраву попону. А вони йдуть повільно, понуро, дивлячись перед собою сумним поглядом, поки щаслива дитина сидить у них на спині. Марійка почувалася так само. Життя по колу: робота — магазинА потім одного вечора Антон, після довгого розмови з Владком, опустився на одне коліно, дістав маленьку коробочку й поцікавився: “Марійко, а що ти скажеш, якщо я запропоную нам усім разом стати однією родиною?”.
