Я була сільською знахаркою. Про свій дар дізналася дуже пізно, але з того часу почали до мене приходити односельці зі своїми проблемами. Я кожного вислухаю та допоможу.
Однак одну свою клієнтку мені врятувати не вдалося, бо звернулася вона до мене занадто пізно та й вона сама обрала для себе таку долю.
Коли Надія ще була молодою дівчиною, то безтями закохалася в Мирона. Всі дивувалися що така гарна дівчина з великим приданим у ньому знайшла. А дівчина була вперта: “Піду лише за Мирона і все“.
Не бай Боже хтось з дівчат опиниться поряд, Надія миттю налітала на ту бідну дівчину та погр ожувала видерти їй усе волосся. Згодом дівчата стали обходити десятою дорогою парубка та Надія добилася свого.
Після того, як вони з Мироном одружилися, дівчина гірко пожалкувала про свій вибір.
Чоловік примушував Надію до важкої роботи, а сам в той час бив байдики та тільки наказував молодій дружині що і де потрібно зробити. Надія змарніла за п’ять років так, що зараз вона була схожою на сорокарічну жінку, а не на молодицю. Єдиною відрадою Надії був її синочок Назарчик.
Мирон наче мстив Надії за те, що силою одружила його на собі, не залишивши йому ніякого вибору. Цей чоловік дуже любив порядок та смачно попоїсти, тож жінка повинна була прокидатися удосвіта, щоб все переробити, адже боялася свого чоловіка.
Чоловік не розумів як йому пощастило з дружиною: багаті батьки, красива дружина, господарство, худоба, повага серед односельців через те, що він тепер належав до поважної родини.
Та Надія ні на що жодного разу не скаржилася, адже вона сама обрала таку долю. Що ж вже тепер говорити.
Жінка почала танути на очах. Колишня красуня перетворилася на сіру примару. Мирон гнівався на неї через те, що вона не робить роботу, думав, що вона прикидається. А коли з’ясувалося, що жінка дійсно хвора – звернувся до лікарів, але вже було надто пізно.
Тоді Надія й потрапила до мене.
І тут вперше за своє життя я зрозуміла, що безпорадна в цій ситуації. Я нічим не могла допомогти тій сердешній жінці. Надія вже розуміла, що їй залишилося недовго, одне лише попросила у мене – доглянути за її сином.
Мирон дуже противився моїй присутності в їх домі, але, зрозумівши, що дитині потрібна жіноча увага та піклування, а він цього Назару дати не зміг.
Я лише люто поглядала на того чоловіка, бо не без його допомоги Надія тепер в такому стані.
Надія п омерла уві сні, не мучившись. Назар гірко плакав за мамою, Мирон мовчав. Як я й обіцяла, приходила до Назара, щоб його доглядати. Роботи по дому не робила, бо це був не мій клопіт.
Мирон дуже гнівався, що тепер у нього роботи додалося, хотів навіть звинуватити в усіх бідах дитину, але я не дала нашкодити хлопцю та пригрозила тому чоловіку, що наведу на нього шк оду.
Це подіяло, адже Мирон знав що про мене в селі говорять. Відтоді зробився до сина більш лагідним та навіть почав його навчати всьому, що знає сам.
Одного разу Мирон підійшов до мене та розкаявся в тому, як він ставився до Надії. Подякував мені за допомогу.
Доля подарувала йому таку хорошу дружину, шкода, що він її не цінував та зрозумів це надто пізно.
