П’ятдесятирічна жінка стала матір’ю після шістнадцяти років виснажлих спроб
Оксана Шевченко, мешканка невеликого містечка під Тернополем, зазвичай з ноткою туги та заздрощів спостерігала за іншими матерями. Вони, наче навмисно, оточували її скрізь: у парку, в магазині, на вулиці. Оксана мріяла про дитину, але її тіло, віроломно слабке, не слухалося. Проблеми зі здоров’ям стали муром між нею та материнством, і що́дня цей мур здавався все вищим.
Зрозумівши, що природним шляхом вагітність не настане, Оксана вирішила піти на ЕКЗ. Перша споба дала надію, але завершилася трагедією — викиднем. Серце боліло, але вона не здалася. За шістнадцять років Оксана пройшла через цю процедуру ще сімнадцять разів. Кожен раз — нова надія, кожен раз — новий удар. Ліки, ін’єкції, нескінченні аналізи стали її життям, а біль — супутником.
Лікарі благали Оксану зупинитися. Пояснювали, що її імунна система — справжній ворог. Природні клітини-килери (NK-клітини) в її організмі занадто активні. Вони сприймають ембріон як загрозу, атакують його, не даючи закріпитися. «Це безглуздо, ви лише мучите себе», — казали вони. Але Оксана була непохитна. Її очі палали рішучістю, а голос тремтів від гніву, коли вона вимагала: «Робіть свою роботу!» На процедури вона витратила цілий статок — майже півтора мільйона гривень, але думка про капітуляцію була для неї неприйнятною.
Диво сталося, коли Оксані виповнилося сорок сім. Після чергової спроби вона дізналася, що вагітна. Радість змішалася зі страхом — страхом, що все знову розсиплеться. Під постійним наглядом лікарів вона жила в напрузі, боячись кожного нового дня. «Раптом завтра все скінчиться?» — ця думка не відпускала її. Але плід розвивався, і надія зростала з кожним ударом крихітного серця.
«Мене кесаряли на 37-му тижні, — згадує Оксана, її голос тремтить від емоцій. — Ні я, ні лікарі не могли ризикувати. І ось завдяки їм я народила свого хлопчика, мого Тарасика. Він стане великою людиною, я певна, адже я так довго чекала на нього, вистраждала його кожною клітиною свого тіла».
Під час вагітності Оксана познайомилася з лікарем Андрієм Бойком, засновником Центру репродуктивної імунології у Львові. Він став її ангелом-хранителем, підтримуючи на кожному кроці, супроводжуючи через місяці тривог та хвилювань. «Без нього я б не впоралася», — зізнається вона з вдячністю.
Тепер, дивлячись у вічі синові, Оксана не може стримати сліз. «Я хочу сказати всім жінкам, які впали духом і збираються здатися: не здавайтеся! — каже вона з жаром. — Лише моя наполегливість подарувала мен«Дивіться на моє щастя і візьміть із мене приклад — іноді для дива просто потрібно трохи більше терпіння і набагато більше віри».
