Ліда з Ігорем прожила вже майже сім років. Вони наче не сварилися, але і любові особливої між ними не було. Так вважала жінка.
Одягає вона нове плаття, крутиться перед дзеркалом, а Ігор мовчить. Хоч би слово сказав, чи подобається вона йому в ньому, чи личить їй воно? Сходить у перукарню, пофарбує волосся, зробить зачіску, а він і не помічає.
Зварила вечерю. Ігор мовчки все з’їв, помив тарілку і нічого не сказав, чи страва була смачною. А вона так хотіла почути від нього слова схвалення. А їх не було. Не було компліментів. І чогось особливого, на що чекала Ліда.
Вона була б не проти сходити до театру, бо любила себе показати і на людей подивитися. А Ігор надавав перевагу телевізору або комп’ютеру. Що дратувало Ліду.
Вирішила Ліда про себе, що чоловік її не любить, що пора щось змінювати в житті. Тому одного дня вона все-таки мовчки почала складати свій чемодан.
А Ігор також робив усе мовчки. З базару дві сумки продуктів тягне, щоб Лідуся впродовж тижня могла спокійно готувати. Машина на днях зламалася. А дружині завтра на роботу. Як же вона поїде громадським транспортом?
З самого ранку до пізнього вечора лежав Ігор під машиною, щоб все-таки її відремонтувати. Наступного дня повіз Ліду на роботу.
Дружина пакує речі. А Ігор мовчки спостерігає, що ж це вона надумала. Наче не сварилися.
Ліда взяла в оренду квартиру в сусідньому під’їзді. Оселилася там. Так минув місяць. Зненацька зламався кран у кухні. Довелося їй шукати майстра, щоб відремонтував. Гординя їй не дозволяла просити Ігоря про ремонт. А він, мабуть, би прийшов. Бо був щирим і добрим.
Йшлося до зими. Ліда вирішила зайти на попередню квартиру, щоб забрати теплі речі. Ігор був удома. Порався біля плити. А поряд сидів собака.
-А хто це в нас такий?- здивовано запитала.
-Мерз у під’їзді. Голодний. Очевидно, згубився. Або хтось викинув. От я й підібрав. Шкода його.
-Але він такий брудний! – розпачливо зауважила Ліда.
-Так, його треба помити, – спокійно відповів чоловік.
-Давай помиємо його, – несподівано запропонувала Ліда.
-Давай…
За годину собака лежав чистий, закутаний у рушник.
На столі парувала смажена картопля.
-Сідай, повечеряємо, – запропонував Ігор.
-Добре, – погодилася Ліда.
Чоловік попрямував до холодильника і вийняв звідти улюблені Лідені тістечка.
-А це для тебе купив…
-А ти хіба знав, що я прийду? – здивувалася жінка.
-Так. Ти ж не забрала теплих речей, а на вулиці дуже похолодало. І черевики твої встиг відремонтувати.
Аж тепер Ліда зрозуміла, що Ігор таки любить її. Адже постійно опікується нею. А вона не зауважувала цього. Аж тепер відчула, наскільки це важливо, коли є хтось поряд, що постійно дбає про тебе. Поступки є важливішими за слова.
Слова можна говорити різні. Але якщо нема піклування, то вони не мають ваги.
Ліда підійшла до Ігоря, обняла його і попросила допомогти перенести речі з орендованої квартири назад. Вона хоче повернутися до нього.
-Допоможеш?
-Звісно, що поможу, – усміхнувся Ігор і обгорнув дружину в своїх обіймах.
