На вулиці було вкрай холодно. Термометр застиг на позначці -27. Ніч опускалася на землю надто швидко, наче застеляла все темною пеленою. Ще й вітер піднімав хурделицю, через яку була низька видимість.
Арсен їхав повільно, хоч і дорога була пустою – до 80 кілометрів, не більше. Боявся, щоб бува не занесло на льоді. Саме така дорога найбільш небезпечна – зустрічне авто можна не побачити, на льоді може добряче занести й викинути на обочину. Досвід підказував швидкість рух.
Несподівано прямо перед машиною знялася зграя птахів. Дві птиці крилом черкнули по склу, але залишилися неушкодженими. Звідки вони тут взялися? Якось аж моторошно стало. І що це за птахи? Губився у здогадах Арсен. Додому було ще далеченько. Але він не спішив, бо дотримувався принципу: «Тихіше їдеш – далі будеш».
«О, а попереду видніється наче людська постать. Дійсно – жінка. Ще й з дитиною. Замерзне точно у таку погоду. Шкода жінку. Треба зупинитися», – майнула думка.
Пригальмував поряд з незнайомкою, лице якої було закутане в широку шаль. Арсен опустив скло, запропонував жінці, що підвезе. Вона, не питаючись, куди їду, безцеремонно відчинила двері і сіла першою в авто. Потім почала затягувати в салон дитину, впускаючи в салон колючий холод.
І тут зненацька відчинилися двері з моєї сторони і мене хтось різко шарпнув за груди, намагаючись викинути з машини. Поряд стояв, таке враження, волоцюга або циган. Часу для роздумів не було.
Спас ремінь безпеки. За цей час я оговтався і дав нападнику ногою в пах з такою силою, що він повалився на землю горілиць.
Я одразу ж рушив, надавши трохи швидкості, щоб утекти від небезпеки. У той момент у мою шию вп’ялися гострі нігті жінки, що сиділа позаду. Зрозумів, що втрапив у пастку шахраїв. Щосили різко прогнувся вперед. Її руки зіскользнули з моєї шиї. Я натиснув на гальма. Вискочив прожогом на вулицю, відчинив задні двері і просто викинув пасажирку на дорогу разом з її дитиною. Безоглядно сів за кермо і поїхав…
Усе відбулося наче у кошмарному сні. Досі не міг прийти до тями. Серце колотилося в грудях. Мене розбирала злість на самого себе, що повівся на таку пастку. Якби не спортсменська спритність, то зараз би валявся десь на окраїні дороги і молився на кожну проїжджу машину, благаючи про допомогу.
Картав себе за наївність, що хтось з нормальних людей може забрести в таку погоду в цю глухомань. Давав собі слово, що більше не допомагатиму чужим людям, які, зловживаючи чужою добротою, здатні вчинити злочин.
Як вважаєте ви, чи потрібно допомагати чужим людям на трасі, ризикуючи власною безпекою?
