В одному місті жила собі жінка. Її звали Марія Василівна. Життя своє вона вважала гідним — без скандалів, без зайвих проблем. Чоловіка не випало, дітей теж, зате була власна охайна квартирка та стабільна робота бухгалтером на фабриці меблів.
Дожила Марія Василівна до п’ятдесяти років, задоволена собою. Особливо коли поглядала на своїх сусідів — ну просто жодного порядку! Ось, наприклад, Олена Іванівна, літня жінка, а волосся в неї — яскраво-рожеве! І в штанях джинсових ходить, ніби підліток. «Ганьба! — думала Марія Василівна. — В її вік треба в шапочці та у спокійній кофточці, а не щось таке!»
А сусідка знизу — Катруся, дівчина років двадцяти, з маленькою донечкою. «Мабуть, ще в школі завагітніла, — осуджувала Марія Василівна. — І де тоді батьки дивились?» Хоча батьків у Катрусі не було — сама дитину виховувала, а ще й із тією рожевою «божевільною» бабусею дружила. Поки Катруся працювала, та дивилася за дитиною.
А найгірший — той хлопець у квартирі напроти, Юрко. Всі руки, шия — у татуюваннях! «Ну що за мода така? — обурювалася Марія Василівна. — Краще б до книги руки прикладав!»
Так і жила вона, мирно осуджуючи всіх навколо, поки одного вечора їй не стало зле біля під’їзду. Голова крутилася, ноги не слухалися. Раптом біля неї з’явилася та сама «божевільна» Олена Іванівна:
— Що з вами? Можете йти?
— Голова… — прошепотіла Марія Василівна.
— Ходімо до Юрка, він лікар!
— Якого ще Юрка?!
— Та того самого, з тату! — сміючись, сказала Олена Іванівна.
Марія Василівна остовпіла, коли той «непутящий» хлопець виміряв їй тиск, дав ліки і ще й з теплом у голосі додав:
— Обов’язково до лікаря сходите, такі гарні пані, як ви, ще й не лікуються!
Соромно стало… А далі — більше! Виявилося, що Катруся — не мати, а старша сестра, і дитину удочерила після загибелі батьків. А Олена Іванівна — не божевільна, а просто… жила для інших, а тепер вирішила трохи для себе пожити.
Коли сусідки пішли, Марія Василівна довго сиділа на кухні, дивилася у вікно. Може, варто бути трохи м’якшою? І волосся справді можна пофарбувати — ну, скажімо, у каштановий?.. І до Катрусі зайти, запропонувати посидіти з донечкою… А ще — спекти пиріг для Юрка. Все-таки лікар, а не просто «татуйований тип»…
