Щоб там Любі Семенівні не говорили, а великі гроші змінюють людей, на жаль, не в найкращу сторону. Жінці довелося особисто в цьому переконатися на прикладі власної дочки.
Любов Семенівна разом з чоловіком та єдиною дочкою Наталочкою жили у селі. Мали власну хатину, яка дісталася Михайлу від покійної бабусі. Хоч будиночок і старий, але це не завадило подружжю зробити там ремонт, навести лад та створити сімейний затишок. Жили добре, не сварилися, старалися дбати, щоб і на столі було й дочка нічого не потребувала.
Наталя виросла справжньою красунею та розумницею. Порадувала тата з мамою дипломом з відзнакою. Щоправда, він не допоміг вступити на державну форму навчання. Щоб дочка не засмучувалася, батьки пообіцяли знайти гроші й платити за навчання. З фінансами у селі сутужно. Любов Семенівна працює на коморі, її чоловік сторож у дитячому садочку. Довелося позичати у друзів та сусідів.
Поки Ната навчалася, батьки робили лише на неї. Крім плати за навчання, потрібно було платити за оренду квартири, бо в гуртожиток не прийняли, й давати кишенькові гроші, то на проїзд, то на продукти. Дякувати богу на третьому курсі Наталя познайомилася з Іллею. Хлопець був старшим від неї й походив із заможної родини. Він взяв на себе турботу про дівчину, але батьки наполягли на оплаті навчання дочки. Це залишилося незмінним.
Разом з випускним відсвяткували й весілля. З поповнення подружжя довго не забарилося. Через місяць після весілля, Наталя зізналася, що через пів року буде народжувати. Батьки Іллі вирішили виділитися й купили майбутнім батькам квартиру. Любов Семенівна з чоловіком довго думали чим і їм допомогти дітям. Хоч у них і немає статків, як у сватів, але свій внесок у сім’ю дочки вони таки зроблять.
Продали пай, машину Михайла, здали бичка й купили дітям досить хорошу машину. Звісно не з салону й не останнього року випуску, але на такій не соромно їздити. Пригнали подарунок під самий під’їзд, а самі пішли на гостину до дітей. Ілля зустрів родичів прохолодно, дочка обіймала та цілувала, запросила до столу. За чашкою чаю вони й повідомили про сюрприз. Попросила зятя та дочку вийти на вулицю, а вже там вручили ключі.
Ілля скривився:
-Ви втратили здоровий глузд, якщо думаєте, що я буду їздити на цій розвалюсі. Нато, поглянь, що вони нам притащили?
Хоч Наталі машина дійсно сподобалася й вона була не проти їздити на ній, але потягнулася за чоловіком.
-Мамо, тато, вам треба її забрати. Ілля уже вибрав собі модель, яку хоче купити, краще б ви дали гроші.
Любов Семенівна нічого не сказала, мовчки сіла в машину й сховала лице в руках, щоб ніхто не побачив, як вона плаче. Михайло забрав у зятя ключі й хотів було щось сказати, але зрозумів, що там немає з ким говорити.
Додому їхали мовчки. Кожен думав про своє. Жінка згадувала Наталю в дитинстві, якою хорошою дівчинкою вона була. Ніколи нічого не просила, завжди щиро раділа кожній отриманій іграшці. Вона уміла цінувати працю батьків та бути за нею вдячною. Михайло уявляв, якби він свого часу відреагував на таку машину. Точно не кривлянням носа. Він би обійняв тестя та щиро подякував за подарунок. Річ не у моделі та році випуску машини, а у ставленні. Зять просто не хоче з ними знатися, бо вони бідні. Тому й дочку проти власних батьків наставляє.
Наталя також молодець. Замість того, щоб чоловіка в руки взяти сама перед ним на задніх лапках бігає. Знову ж таки, все через гроші. Виходить, у кого вони є, той і правий. Напевно вони й онука побачити не зможуть, бо Ілля спершу заглядатиме в руки, а вже потім вирішуватиме, чи варто старців пускати до своєї дитини.
