Віктору сорок шість років. До недавно він вважав себе молодим і повним сил чоловіком. Та після того, як захворів, спочатку застуда, а потім перейшла в запалення легені, зрозумів, яке коротке життя. Добре, що вдалося одужати. Відтоді оглядаючись назад, розуміє, що після себе не залишив і сліду. Два рази був одружений, але не вийшло, розлучився, що першого разу, що з другою жінкою.
Вперше закохався по справжньому, коли йому виповнилося двадцять років. Пів року зустрічей привели до одруження. На той час Юля вже вагітна, тому поспішали, щоб встигнути поки ще мало кому відомо. Та сталося непередбачуване. На шостому місяці стався викидень. Дружина дуже переживала втрату, не їла, не розмовляла. Віктор не звик доглядати за кимось, окрім себе, тому місяць чекання, а потім перестав звертати увагу на дружину.
Через деякий час Юля пішла від нього, а потім і розлучилися. Наостанок сказала, що такий черствий чоловік ніколи не буде довго одружений. Віктор пропустив мимо вух ті слова. Та наразі розуміє, наскільки Юля мала рацію.
З другою дружиною прожили менше, ніж із першою. Причина, Надія не зуміла догодити чоловіку. На цей раз ініціатива розлучення йшла від Віктора. Чоловік не переймався. Йому тільки тридцять років, будуть у нього і жінки й дружина.
Жінки дійсно були й багато, а от дружини собі так і не вибрав. Після хвороби зрозумів, ні сім’ї, ні дітей. Чим гордився весь цей час? Тим, що незалежний? А виявляється обділений долею. Вже немає впевненості, що зустріне ту єдину, з якою житиме все життя.
Після лікарні Віктор мало куди ходив. Загалом на роботу та додому. Іноді в магазин купити продукти. Ось і сьогодні йде в магазин. Назустріч іде жінка, пильно дивиться на обличчя Віктора. Чоловік також не зводить погляду від неї. Щось дуже знайоме, але хто вона, не згадає. Зупинилися один навпроти одного:
– Привіт, – тільки тепер впізнав Віктор Юлю, свою першу дружину.
– Привіт, ти зовсім не змінилася.
– Так не змінилася, що й не впізнав?
– Та, ні. Просто не чекав тут тебе зустріти.
– Я квартиру мамину продаю, от і приїхала. А ти як поживаєш?
– Юлю, зайдемо у кафе? Там і поговоримо.
Розмовляли довго. Юля розповіла, що її чоловік нещодавно помер. Гарно жили до останнього подиху чоловіка. Діти дорослі, одружені. Наразі одна, діти приводять онуків, а їх у неї троє. Сумувати не дають.
Віктор слухав, а самому і розповісти немає про що. Сидить і думає, а це могли бути його дружина і його діти, якби у свій час опікувався дружиною, а не своєю особистістю.
