Після весілля чоловік привів мене у дім до своїх батьків. З його мамою ми швидко знайшли спільну мову та прийнялися разом господарювати. Поки всі були на роботі моїм завданням було прибрати у квартирі, приготувати вечерю та перемити посуд. На вихідні ми з чоловіком старалися вислизати з дому. Ходили в кафе, кінотеатр чи просто гуляли у парку. Загалом жили ми всі добре та дружно.
Ідилія в домі панувала до тих під поки свекруха не вийшла на пенсію. Не знаю з чим була пов’язана зміна її поведінки, але відтепер ми всі повинні були економити. При чому економія стосувалася усіх сер життя. Почалося все із дрібниць. Чайний пакетик потрібно було заварювати два рази.
Якщо я приймала ванну, то зливати воду після себе не можна. У ній же можна випрати одяг. Пральна машина запускалася лише раз на тиждень у суботу, щоб марно не витрачати воду. Пральний порошок засипався спеціальною міркою, а то не дай боже лишній використаємо.
Посуд ми мили по-особливому – лише у холодній воді, без миючих засобів. Продукти купувала з відділу «просрочка», так дешевше: «Один день, то не страшно, нічого нам не буде» – пояснювала матір чоловіка, коли черговий раз ставила на стіл зіпсовані продукти.
Телефони свекор та чоловік заряджали лише на роботі, а телевізор вмикався тільки на серіал, який дивилася господиня дому. Хоч в нашій кімнаті й був власний телевізор, ми його не вмикали, щоб маму зайвий раз не засмучувати.
Жила вся родина по комендантській годині. Після 9 вечора оголошувався відбій. Усі йшли по своїх кімнатах й старалися зайвий раз не виходити. Дійшло навіть до того, що вона почала закривати на ніч туалет. Натомість поставила «спеціальне» відро на кухні, куди можна було сходити пі-пі.
І це все при тому, що чоловік стабільно відає матері частину зарплати на домашні витрати й повністю оплачує комунальні послуги. Як допомогти матері та вплинути на її поведінку я просто не розумію. Розмови нічого не допомагають. Можливо ви щось порадите?
