Жили вони душа в душу, я ще ніколи не бачила її настільки щасливою. Шість років пролетіли, як один день. Телефонує бабця, просить терміново приїхати. По голосу я одразу зрозуміла, що трапилося щось лихе

Мій рідний дідусь пішов в інший світ, ще до мого народження. Бабуся колись розповідала, що він не надто гарно до неї ставився, тож сильно за чоловіком вона не тужила. Були після декілька залицяльників, але бабця всіх пригощала пиріжками з гарбузом, щоб без зайвих слів було зрозуміло.

Діда Панаса також намагалася відкишнути, але той міцно вчепився. Вони знайомі ще з дитинства, сиділи за однієї партою, от відтоді він її й любить. На прикладі цього дідуся я зрозуміла, яким має бути справжній чоловік. Бабуся його проганяє, а він їй квіти дарує, ну хіба це не мило.

Впала стіна спротиву й святкували ми їхнє весілля за наполяганням того ж діда Панаса. Він сказав, що хоче свою наречену в білому бачити й весільний танець виконати, торт розрізати – щоб все, як годиться. Хоч бабця й пручалася, а ми з мамою таки організували їм міні весілля. Фотографа найняли, жива музика була, біла сукня та навіть красиву квітку у коси бабці заплели. Наречений, як і годиться, в костюмі, при параді. Вони були такою гарною парою, дивилася й надивитися не могла.

Після весілля бабуся переїхала до чоловіка. Жили вони душа в душу, я ще ніколи не бачила її настільки щасливою. Шість років пролетіли, як один день. Телефонує бабця, просить терміново приїхати. По голосу я одразу зрозуміла, що трапилося щось лихе. Покинула все й одразу в дорогу.

Заходжу на подвір’я й ніби горе повисло наді мною й тільки чекає, щоб пролитися гіркими сльозами. В домі тиша, лише чутно клацання настінного годинника. У вітальні на дивані лежить дід Панас, він важко дихає, бабця поруч тримає його за руку. Старенький ніби дрімає.

-Бабусю, як ви тут? Я примчала одразу після твого дзвінка – вона дивилася на мене порожніми очима, зник блиск, немає там більше радості.

-Дякую, Оленко! Тебе Панас хотів бачити. Не довго йому залишилося – вона підвелася та пішла на кухню заварити чай. Дідусь відкрив очі.

-Оленко, моя радість, як же я радий тебе бачити – він намагався бути веселим, таким, як і завжди. – Твоя бабуся сердиться, коли я починаю говорити про кінець, тож попрошу у тебе. Коли мене не стане, потурбуйся, щоб бабуся кожної неділі отримувала квіти. Це наша традиція і я обіцяв її не порушувати. Гроші на картці, там багато, вистачить…

Я не могла стримувати сліз. Кинулася до старенького, взяла його за руку та пообіцяла зробити так, як він хоче.

Не хочу розповідати, що  було далі. Нехай ця історія закінчиться на такій ноті, а ви задумайтеся над тим, яке це життя швидкоплинне. Не соромтеся зізнаватися у своїх почуттях, не забувайте говорити рідним людям, як сильно ви їх любите, та даруйте своїм жінкам квіти.

Оцініть статтю
Дюшес
Жили вони душа в душу, я ще ніколи не бачила її настільки щасливою. Шість років пролетіли, як один день. Телефонує бабця, просить терміново приїхати. По голосу я одразу зрозуміла, що трапилося щось лихе