Дружина зібрала речі і зникла у невідомому напрямку
Досить із себе святу будувати! Все налагодиться, жінки ж отходять швидко покричить і заспокоїться. Головне мета досягнута. У нас є син, рід продовжується.
Ярина дивилась мовчки.
Остапе, Ярина притиснулась вперед, знизивши голос до шепоту, тиждень тому ти сказав, що «потурбувався» про вагітність Лесі. Що це значить?
Остап відклав виделку і відкинувся на спинку стільця.
Саме те і значить. Вона мені пять років голову морочила: «Ще не готова», «карєра», «давай згодом». А коли те потім? Мені вже тридцять два, Ярин. Я хотів спадкоємця. Родину нормальну, як у людей.
Ну от і… підмінив її таблетки.
Ярина не знаходила слів.
Ти їй це сказав? Коли?
В той же день, як пішла, буркнув Остап. Закричала на весь дім. Ну я і випалив: звикай, люба, ти ж і сама цього хотіла, я просто допоміг.
Думав, заспокоїться діватися ж нікуди. А вона… дурна якась. Схопила сумку і щезла.
***
На кухонному столі, поруч із купою немитих пляшечок, лежав забутий братом гребінець.
Ярина дивилася на нього, й десь всередині закипало роздратування. Чому обовязково треба всюди смітити?
Малюк в ліжечку у сусідній кімнаті нарешті затих, але тиша не приносила полегшення. Не більше, ніж за годину все почнеться знову.
Ярина поправила халат, взяла чайник. Ще місяць тому вони забирали Лесю, її невістку, з пологового. Остап тоді світився щастям, бігав із квітами, а Леся…
Леся виглядала так, ніби її не додому ведуть, а на страту.
Ярина тоді списала це на втому. Перші пологи гормони, нічого дивного… А треба було помітити це раніше.
За кілька хвилин у передпокої гримнули двері, брат повернувся з роботи. Зняв піджак на ходу, одразу пішов на кухню й засунув голову в холодильник.
Щось пожувати є? кинув, навіть не глянувши на сестру.
Там у каструлі макарони. Сардельки теж зварила. Тихіше, Остап, малий заснув тільки-но. Будь ласка.
Остап відмахнувся, дістаючи тарілку.
Ярино, втомився я. Весь день на ногах клієнти, папери… добряче вимотали.
А соловей як?
Соловей твій син, Ярина поставила чашку на стіл трохи голосніше, ніж хотіла. Його звати Тарас.
Ти знаєш, він три години не переставав плакати. Живіт болить.
Та ти впораєшся, Остап знизав плечима. Ви, жінки, з цим народжуєтесь.
Мама ж і нас самих двох сама піднімала, поки тато по будовах їздив.
Ярина ледь стрималась, щоб не шпурнути в нього тарілкою.
Вона жила тут тимчасово, поки не розрахується з боргом по оренді студії, але за ці два тижні встигла перетворитись на безкоштовну няню, куховарку і домробітницю.
А Остап поводився так, ніби нічого не сталось. Як ніби це не його дружина зібрала речі та зникла у невідомому напрямі.
Леся дзвонила? тихо спитала Ярина, спостерігаючи, як брат поспіхом доїдає вечерю.
Остап на мить завмер із виделкою у роті. Обличчя потемніло.
Не бере слухавку. Скидає дзвінки. Скажена, чи що… Покинути дитину! Додуматись треба…
Злиться, бо я підмінив ті її таблетки. Щоб швидше завагітніла.
Ти ж підлий, Остапе, прошепотіла Ярина.
Що? округлив очі. Я для родини старався! Я працюю, гроші у дім приношу!
А вона покинула дитину! Хто тут винен я чи вона?
Ти позбавив її вибору, Ярина підвелась. Ти зрадив людину, яку начебто любиш.
На що вона мала реагувати? «Спасибі, мій милий, що зламав мені життя?»
Не починай, махнув рукою Остап. Перебіситься. Куди їй подітись? Дитина тут, речі тут.
Гроші скінчаться повернеться сама. А поки… ти ж поможеш?
У мене справ по горло квартальний звіт скоро.
Ярина не відповіла. Вийшла з кухні й пішла в дитячу.
Тарас сопів, крихітні кулачки стиснуті. Серце Ярини розривалося навпіл.
З одного боку оця беззахисна грудочка, ні в чому не винна. З іншого Леся, яку загнали в пастку.
Жаль було обох…
Вона дістала телефон і зайшла у Viber. Леся була в мережі три хвилини тому. Ярина довго друкувала, стирала написане, знову починала.
«Лесю, це Ярина. Я не прошу повертатися до нього. Я просто хочу знати, що ти жива і здорова.
І мені тяжко самій тут із Тарасом. Дозволь хоч поговорити. Без сварок».
Відповідь прийшла через десять хвилин:
«Я у готелі. Через три дні їду у відрядження у Львів на три тижні.
Це ще до всього було заплановано. Повернусь подам на розлучення. Я Тараса не кидаю, Ярино.
Але не можу бути там. Не можу дивитись на нього. У ньому всюди бачу Остапа!»
Ярина тяжко зітхнула.
«Я розумію. Справді. Остап мені все розказав».
«І як? Пишається собою?»
«Типу того. Він певен, що ти повернешся».
«Нехай мріє. Ярино, якщо тобі зовсім важко скажеш. Я знайду гроші на няню, буду скидати гривні.
Та до нього я не повернусь. Ніколи».
Ярина відклала телефон і довго сиділа мовчки. Їй було потрібно шукати роботу, гасити борги, кроїти своє життя.
Але залишити Тараса на Остапа, який не знає, з якого боку до підгузка підходити, не могла.
***
Наступні три дні стали справжнім кошмаром.
Остап повертався пізно, вечеряв, і падав спати.
На всі прохання допомогти з сином «Я втомився», або «Ти ж краще вмієш, ти таки жінка».
Якось вночі Тарас так сильно розплакався, що Ярина не витримала.
Відкрила двері до брата й включила світло.
Вставай, промовила крижаним голосом.
Остап скривився, накриваючи голову подушкою.
Ярино, не чіпай. Мені о шостій вставати!
Мені байдуже. Йди, гойдай сина. Він хоче їсти, а в мене руки трусяться від виснаження.
Ти що, здуріла? Остап підхопився, розпатланий і злий. Ти ж тут живеш, бо я тебе пустив! За квартиру і комуналку плачу!
То це я тут як служниця?! Ярина зірвалась.
Як хочеш, так і зови, бурчав він. Леся повернеться відпочинеш. А поки працюй.
Ярина мовчки вийшла з кімнати.
Ту ніч вона вже не спала: сиділа на кухні з люлькою, думала як провчити брата Остап зовсім берега втратив.
Вранці, дочекавшись, поки брат піде, Ярина знову написала Лесі:
«Треба побачитись. Сьогодні. Поки його нема. Будь ласка».
Леся погодилась.
Зустрілись у невеличкому скверику неподалік від дому.
Леся була бліда, худюща, з темними колами під очима.
Вона підійшла до коляски довго дивилася на сина. Її руки тремтіли.
Він і справді виріс за два тижні аж не впізнати, прошепотіла вона.
Лесю, Тарас навіть не впізнає тебе, обережно сказала Ярина.
Я знаю, Леся сховала обличчя в долонях. Я не відьма. Може, навіть десь і люблю його. Глибоко там… Та коли думаю, що муситиму жити з Остапом, лягати поряд з людиною, що так підло вчинила… дихати не можу.
Якщо без Остапа? скосила погляд Ярина.
Що ти маєш на увазі?
Він впевнений, що ти нікуди не дінешся, ніби належиш йому разом з малим. Та це брехня! Він не тато. Він менеджер «ідеальної родини».
Він не встає вночі до дитини. Не знає, скільки ложок суміші треба. Йому потрібен статус, а не син.
Що пропонуєш?
Ти їдеш у відрядження, твердо мовила Ярина. Працюй і відновлюйся.
Я ще три тижні з Тарасом. За цей час підготую все.
Що саме?
Розлучення. Права на дитину. Лесю, ти не мусиш повертатись. Знімай квартиру, я допоможу на перших порах.
Декілька проєктів на фрілансі вже знайшла справлюся. Ми з Тарасом впораємось без нього.
Леся довго дивилась на Ярину.
Проти брата підеш?
Він мені брат, але поступив підло. І я не хочу цим співучасницею стати.
Він вважає, що я на його боці, бо мені нікуди йти. Він помиляється.
Леся задумалася, стежачи, як сонячний зайчик перекочує по козирку коляски.
Але Остап же не віддасть дитину просто так буде скандал.
Буде, кивнула Ярина. Проте у нас є козир. Він сам визнав, що підмінив таблетки. Якщо це випливе у суді… Я підтверджу кожне слово.
Й про «допомогу» в декреті теж розкажу.
Він і не потрібен йому, Лесю. Йому треба когось контролювати.
Як тільки зрозуміє, що Тарас це відповідальність, сам відступить.
Йому легше буде будувати з себе «покинутого героя», ніж реально доглядати за сином.
Леся вперше за довгий час слабо посміхнулась.
Ти подорослішала, Ярино…
Прийшлось, тихо сказала та. Домовились?
Так. Дуже дякую.
Три тижні промайнули блискавкою.
Остап все більше дратувався, почав помічати, що Ярина більше не біжить до нього з тарілкою.
Коли Леся повертається? якось грюкнув портфелем об диван.
Завтра, сухо відповіла Ярина, міцніше обіймаючи Тараса.
Нарешті! Хоч у нормальний ресторан повечеряємо а то на твоїх макаронах вже зуби зводить.
Треба їй щось подарувати, щоб не нила. Перстень, чи сережки… Баби це люблять.
Ярина подивилась на нього з огидою.
Справді думаєш, перстень допоможе?
Та годі вже, підкотився до неї. Все ж налагодиться. Жінки отходять швидко: покричить і заспокоїться. Головне, рід не перервався.
Ярина зітхнула.
***
Наступного ранку Леся приїхала, коли Остап був на роботі. Вона не піднімалась у квартиру, чекала внизу. Ярина зібрала речі малюка, свої сумки, необхідне.
Тричі тягла речі донизу. Тарас спокійно спав у автокріслі.
Коли все було готове, Ярина піднялась наверх, щоб лишити ключі.
Вона поклала їх на кухонний стіл туди, де три тижні тому лежав гребінець Остапа. Поруч записка.
«Остапе, ми пішли. Не шукай Лесю, вона звяжеться з тобою через адвоката. Тарас із нею. Я теж.
Ти хотів родину, але забув: родина будується на довірі, а не маніпуляціях.
Макарони в холодильнику. Тепер розбирайся з ними сам».
Вони поїхали.
Леся зняла невелику, затишну квартиру у протилежному кінці Києва. Перші дні були важкими: Тарас капризував, Леся зривалась на сльози, а телефон Ярини вибухав від дзвінків і гнівних СМС Остапа.
Остап кричав у слухавку, погрожував, проклинав, обіцяв відсудити Тараса, залишити без копійки.
Ярина слухала спокійно.
Вони витримали.
Погорювавши декілька днів, Остап здивовано зник із горизонту.
Розлучення відбувалось через суд на ньому Остап жодного разу не сказав, що хоче виховувати сина сам.
Ярина виявилась права: братові не потрібні були клопоти, легше було платити аліменти.
Навіть про зустрічі із сином він більше і не згадував.
