Ми з дружиною домовлялися, що доньку з дитячого садочку заберу я, адже Аліса у той день працювала допізна. Та коли я приїхав по Вероніку, то виявилося, що її у групі вже не було. Вихователька сказала, що донечку бабуся забрала. Ну добре, але я не розумів, яке мали право віддавати дитину тещі, якщо ми повідомляли адміністрацію закладу, що забирати будемо тільки я і дружина.
Я зателефонував своїй дружині:
– Чому твоя мама забрала Вероніку?
– А вона тебе не попередила? Вони поїхали за місто.
– Уяви собі: Ольга Дмитрівна мені й слова за це не сказала! Хіба це нормально?
– Не сердься, Сергійку! Я впевнена, що вона просто забула тебе повідомити! Мама запитувала, чи можна забрати онучку на дачу. Заспокойся. Зате прийду з роботи, влаштуємо романтичну вечерю, відпочинемо удвох! – лагідно промовила Аліса.
Звичайно, я зрадів, що була можливість провести вихідні з дружиною. Але й свою тещу я теж знав. Або нагуляє дитину у лісі, знову буде нежить та кашель, якщо промерзне. Чи нагодує знову ковбасою та салом, соками ненатуральними напоїть – ацетон підійметься. У нас так зажди буває. А тоді їздимо по лікарнях.
Я зважив усі «за» і «проти». Дитина важливіша. Сів у машину та помчав за місто. На подвір’ї дачі гуляла роздягнута Вероніка, хоча був прохолодний вечір. Вона пила з трубочки куплений у магазині сік.
– Донечко! – покликав я її.
– Таточку! А бабуся говорила, що ти мене забув! – Вероніка кинулася до мене в обійми.
У той момент з будинку вийшла теща. Вона не знала, що сказати.
– Ми ж з Алісою просили, щоб Ви не купували Вероніці ці соки магазинні. Нащо шкідливою їжею труїти організм дитини?
– Та нічого не станеться з нею від одного пакетику соку.
– Може, й нічого. Аби лишень ацетон не піднявся! Та не Ви ж, Ольго Дмитрівно, будете її лікувати!
– Вероніко, пішли до хати. Татові пора їхати! – нервово сказала теща.
Я не став більше щось доводити тещі. Не хотів скандалу. Просто забрав донечку додому. Теща щось кричала нам услід.
Через декілька хвилин зателефонувала Аліса:
– Нащо ти маму ображав? Штовхав її навіщо?
– Дорогенька, я твоїй мамі й слова кривого не сказав. І не торкнувся її і пальцем!
Хоча потім дізнався від Вероніки, що бабуся говорила такі слова: «Жити будемо ми утрьох: я, ти і мама! Тато проміняв нас на чужу тітоньку».
Навіщо дитині брехати? Нащо говорити усяку нісенітницю? Вдома я розповів про все Алісі і зазначив, що я сумніваюся, що моя теща – адекватна людина. Вона налаштовує дитину проти рідного батька!
Дружина сказала, що поговорить серйозно з тещею. А що б ви порадили? Як вчинити у такій ситуації?
