Нещодавно я заміж вийшла. До цього в особистому житті з чоловіками мені не щастило. Як не алкоголік якийсь трапиться, то невіглас, то невдаха. А коли зустріла Макара, я відчула, що він мій суджений.
Мені вже тридцять було. До цього я з мамою жила у невеличкому будинку в селі. Дуже мені хотілося у місто вирватися! Крім того, всі мої подруги вже заміжні давно були і діток мали. Тому, коли Макар запропонував мені одружитися й жити разом, була неймовірно щаслива! Якби ж я знала, чим це обернеться!
Основна проблема, що стала на заваді нашому шлюбові – це житло. Чоловік мій жив з дитинства у гуртожитку сімейного типу. Він звик до такого життя і вважав ці умови нормальними. Але для мене це стало справжнім випробовуванням та пеклом.
Я не уявляла, що невеличка кімната – це весь наш простір. Навіть у нашому сільському будинку дві кімнати і вони за площею набагато більші. Немає де і розвернутися, і що поставити. Просто жах!
А ще один мінус – це життя з декількома родинами під одним дахом. Наче шведська сім’я, їй-Богу! Це неможливо: хтось влаштовує скандал у своїй кімнаті, той пиячить та пісні співає, дехто на дитину через уроки кричить! Заснути як? Чуєш усе, що відбувається в інших сім’ях.
Я не могла тут ні з ким потоваришувати. Лише з одною старенькою бабцею. Вона раніше вчителькою була, а тепер на пенсії. Саме вона підказувала мені, що робити, з ким спілкуватися, а з ким – не варто.
Мене також не влаштовує те, що на декілька сімей на поверх лише один санвузол та кухня. Треба постійно від когось залежати, у черзі бути постійно, якщо не першим станеш зранку. Окрім того, приймати душ треба у бахілах. Можливо, у когось грибок з мешканців є. Унітаз теж треба гарно обмостити. Не знаєш же, які хвороби приховують сусіди!
А таргани! Це взагалі божевільня! Їх мільйони, особливо в туалеті, душі та на кухні. Вночі умикаєш світло – а вони розповзаються по стінах у різні сторони! Боязно спати навіть уночі, гляди, якась потвора по ліжку лазитиме. Які вони бридкі! Фу!
Я постійно їх витравлюю різними засобами. Та зникають вони лише на час. Потім починають знову з’являтися, адже перекочовують з кімнат сусідів.
Щодня життя у гуртожитку – справжнє пекло! Тому я пропонувала чоловіку здавати кімнату у гуртожитку і орендувати нормальне житло. Але він не хоче цього, вважає, що це неекономно. У моєї мами жити Макар теж не хоче. Він стверджує, що вона до нього занадто прискіпливо ставиться.
Я навіть коли додому з роботи повертаюся, мене тіпає від того гуртожитку. Я не можу вже жити в таких нестерпних умовах!
Тепер я хочу написати заяву на розлучення. Бо я не витримаю ще так довго життя у цьому пеклі! У мене там погане самопочуття. А Макар же й дитину хоче. Не уявляю, як ми зможемо жити у таких умовах з малечею!
А щоб ви мені порадили?
