Я розлучена. Самостійно виховую доньку. Коли Аня закінчила школу й втупила до університету, мені стало сумно та самотньо. Вперше за останні роки я задумалася над своїм майбутнім. Вирішила, що варто дати ще один шанс своєму жіночому щастю й погодилася на побачення з чоловіком, який от уже декілька місяців добивався моєї уваги.
Ми працювали на одній роботі. Антон був програмістом, часто лагодив мій комп’ютер. Декілька разів хлопець запрошував мене на побачення, але я відмовляла. Соромилася різниці у віці (Антон на 8 років молодший)
Наше побачення минуло казково. Я вже давно не почувала себе такою щасливою та бажаною. Залишок зустрічі ми провели у моїй спальні. Я розквітла й наважилася на серйозний крок – жити разом.
Хотілося на весь світ прокричати про свою радість, але щастя любить тишу. Я обмежилася своєю найкращою подругою. Інга працювала у сусідньому відділі. Ми звикли обідати разом та ділитися своїми переживаннями. Правда уже декілька тижнів я обідала з Антоном, ігноруючи подругу. Стало соромно. Щоб загладити свою провину, запросила Інгу до нас в гості на вечерю.
Подруга не тримала на мене зла. Ми провели прекрасний вечір однією компанією й пообіцяли одна одній не втрачати зв’язок та зустрічатися частіше. Через тиждень мене відправили у відрядження. Два тижні я була відсутня й зрозуміла, що сильно сумую за Антоном. Може це справжнє кохання?
Без мене вдома трапилася неприємність – Антон захворів. У нього піднялася висока температура, ломило тіло. Бідолашний, йому було важко говорити. Я зателефонувала до подруги й попросила купити для мого Антона ліки. Сидіти на місці не могла, тому зателефонувала до начальниці й попросилася повернутися раніше. Мені дозволили.
І ось я уже біля вхідних дверей. Заходжу у квартиру, помітивши, що у нас гості, навіть зраділа, що в Антона була компанія. Зі спальні долинали голоси, відкриваю двері й бачу Інгу в обіймах свого чоловіка. На гарячому упіймала. Того ж дня вигнала зрадника з дому й наказала більше ніколи не потрапляти мені на очі.
