Мої подруги не можуть припинити мені заздрити. Як вони самі кажуть «по-доброму». Нещодавно я вийшла заміж. Ми з Антоном одружилися через кохання, а не як більшість молодих людей у наш час – «по зальоту». Чоловік у мене надзвичайно красивий до того ж дуже дбайливий та добрий. Та не це захоплює моїх подруг. Антон із заможної родини. Його батьки живуть у красивому великому двоповерховому будинку. Біля дому є невеличке озеро, великий сад, басейн та дерев’яна альтанка.
Коли Іра з Алісою вперше прийшли до мене в гості, то не могли стримати власних емоцій: «Таню, так ти тепер живеш, як принцеса!», «Ти хоч уявляєш, як тобі пощастило?», «Ти, певно, тепер і з роботи підеш. Для чого працювати, якщо жити у таких хоромах». Зі сторони подруг дійсно виглядає так, ніби я живу у справжній казці. Тільки вони ніяк не хочуть зрозуміти, що я у цій казочці так і залишилася «Попелюшкою», яка вимушена працювати зранку до ночі.
Річ у тому, що батьки чоловіка після нашого одруження вирішили переїхати жити у свій заміський будинок. Там і повітря краще і дім менший. Тож ми з Антоном залишилися самі у великому домі. Мені доводиться кожного дня мити підлогу, витирати пилюку, начищати плитку, займатися кімнатними рослинами, мити сантехніку. До того ж готування, прання, прасування теж ніхто не скасовував. Що ж стосується роботи, то я продовжувала працювати.
Чоловік теж не сидить без діла. Він займається опаленням, садом, клумбою, басейном та іншими чоловічими справами. На моє прохання переїхати у дім менше він категорично відмовляється. Каже, що у цьому домі минуло його дитинство і в ньому він хоче зустріти свою старість. А це у нас ще дітей немає. Коли вони з’являться, то я уявлення не маю, як з усім буду справлятися.
Одного разу я спробувала вмовити Антона найняти хатню робітницю, щоб допомагала мені, але він проти чужих людей у домі. Аргументує це тим, що його мама ідеально з усім справлялася, значить і я зможу.
Ніяких проблем у наших стосунках немає. Між нами повна ідилія та взаєморозуміння. Не розлучатися нам же через великий дім?
