В подружньому житті я була HeщаcлиBою дружиною. Зі своїм чоловіком я прожила разом 12 років, і всі вони були наче пекло. Мій чоловік був недоброю людиною. Завжди всім не задоволений, ніколи нічого не дозволяв, не дарував нічого, скупердяй ще той. Іноді навіть приходилося ховати куплені речі для себе чи для дочки. А коли на підпитку приходив додому, міг і руку підняти, добре що хоч до дитини не ліз. Мені варто було розлучитися, але я немала куди податися. Батьків в мене давно не стало, хата старенька майже розвалюється. Да і сім’ю хотілося зберегти, яка вона не була. Тому доньці я завжди бажала кращої долі.
Після cмеpті чоловіка, видихнула з полегшенням. Хоча так і не гарно говорити про покійного, але лукавити не буду. З 12 років, дочку я ростила одна. Другий раз виходити заміж я не хотіла. Було достатньо одних відносин з головою. Я всю себе віддавала для дочки, старалася компенсувати всі ті роки скандалів. Вивчила, дала дорогу в життя. Ніколи ні в чому їй не відказувала, в особисте життя не лізла. Завжди старалася допомогти порадою, якщо вона не знала як діяти. Старалася бути і матір’ю, і сестрою, і подругою. І коли вона мені повідомила, що хоче переїхати до хлопця, я була не проти. Олексія я знала ще з дитинства, хлопець він хороший, з гарної сім’ї. Я була впевнена, що дочка буде з ним щаслива надалі.
Коли вони вирішили одружитися, я була не проти. Олексій піклувався про мою дочку, душі в ній не чаїв. Завжди подарунки дарував, квіти. На море звозив минулого року. Я була щаслива за них, але в душі було неспокійно, я не знала, що зі мною, що не так. Дочку я виховала господинею, і куховарить, і господарка з неї гарна. Закінчила університет з червоним дипломом, зараз працює по професії економістом. А кілька місяців назад в них народилися двійнята хлопчики. Діти були настільки щасливі та радісні. Я дивилася на них і не могла зрозуміти, чому я так само за них не радію, це ж рідна дочка, мої внуки. Але радості в моєму серці не було, була лише жалість до себе, до свого минулого. Адже я не була такою щасливою дружиною, мій чоловік не любив мене так, і не дивився на мене такими закоханими очима, як дивиться на мою дочку її чоловік. В нас не була щаслива сім’я, чоловік завжди влаштовував скандали, про дні народження ніхто навіть і не думав, про подарунки також. І мені так прикро за себе. З кожним разом коли я приходжу в гості до своєї дочки, до внуків це відчуття стає все сильнішим, і я не можу його притупити. Я не розумію чому так, адже це моя рідна дочка, я не повинна заздрити рідній дитині і її щастю. Але нічого вдіяти з цим не можу.
Як заглушити це почуття? Як перестати заздрити рідній дитині? Висвітлюю все на сторінках інтернет-простору, бо навіть поділитися таким соромом немає з ким. Можливо хтось знає, як боротися з цим? Дасть слушну пораду?
