Андрій Степанович та Галина Антонівна з нетерпінням чекали на свою пенсію, щоб нарешті присвятити своє життя собі, проте їхні діти вирішили, що так тому не бути.
Все своє життя подружжя пропрацювало. Щодня робота, а ввечері та на вихідних хотілось лише спокою та щоб ніхто не чіпав. Про хобі, здійснення мрій навіть не заїкались. Так і жили.
Андрій Степанович дуже хотів нарешті повернутись до свого хобі й робити дерев’яні вироби. Теслярство, то ніколи не було професією, лише захопленням. А Галина Антонівна колись вчилась в художньому училищі, але потім перевелась до економічного, бо знайти роботу художниці не змогла б. Хоч і душа лежить до того, щоб сісти за мольберт і творити, але часу ніколи не ставало. Робота була завжди на першому місці.
Тому вони домовились, що коли прийде час, то обоє звільняться з роботи і вийдуть на пенсію, щоб втілювати свої мрії. Так і зробили. Але от тільки діти вирішили, що в батьків тепер багато вільного часу, який вони зобов’язані використати на допомогу їм.
Що старша донька, що молодша вирішили привозити онуків мало не кожного дня. Але нехай ще на декілька годин в деякі дні. Але ж ні. Вони щовечора приїздили та залишали дітей в бабусі з дідусем та навіть не запитували, чи можна. До речі, що в старшої доньки, що в молодшої двоє дітей. То ж четверо малих бешкетників не давали бабусі і дідусеві спокою.
Згодом дівчата вирішили, що можна в батьків залишити малечу на всі вихідні. Але навіть тоді Антрій Степанович та Галина Антонівна не казали нічого проти. Хоча їм це не подобалось, але все ж — це їхні онуки, як х можна не прийняти.
Та от тільки і в подружжя були межі терпіння. І вони закінчились тоді, коли доньки взагалі знахабніли та привели дітей одного дня і не забирали їх майже місяць. Тоді Андрій Степанович та Галина Антонівна зібрали всіх вдома, під приводом сімейного свята і поставили всіх перед фактом, що продають квартиру i купують будиночок в селі, що за тридцять кілометрів від міста. Дітям нічого з цих грошей не дістанеться.
Звісно ж, доньки стали обурювались, чому це їхній рідний дім продають, а грошей їм не дістанеться.
– А це оцінюйте як оплату наших послуг по догляду за онуками та моральна компенсація. Ви ж навіть не запитали, чи можемо і чи хочемо ми бути з дітьми. Просто спихнули на нас та й повтікали. А четверо малих дітей в квартирі — це величезні стрес, напругаиа відсутність спокою, до якого ми з вашою мамою так довго йшли.
З тих пір доньки не розмовляли з батьками близько двох місяців. За той час пенсіонери придбали будиночок та навіть встигли трохи його облаштувати. Тепер Андрій Степанович має власну майстерню та днями проводить за теслярство, а Галина Антонівна проводить багато часу за мольбертом та малює пейзажі їхнього саду, неба і ще багато чого прекрасного, що бачить навколо.
