Зіпсовані діти
Ти його розбестила! У всьому йому потураєш, от і сів тобі на голову! Лесю, не можна так! Ти зовсім розпустила хлопця! Як, зрештою, і я тебе свого часу! Нема кого звинувачувати! Я сама така ж! Ось і ви зіпсовані діти! І не треба мені казати, що ти вже доросла! Як була дитиною, так і залишилась! Зовсім не вмієш думати головою і приймати правильні рішення! Валентина Олексіївна в розпачі гримнула дверцятами холодильника і здригнулася, коли магніт із фотографією родини доньки гепнувся на підлогу.
Світлину зробили минулого літа на курорті під Одесою, куди цього разу її не запросили. Стільки років вона їздила з дітьми на відпочинок. Допомагала з онуками, сама відпочивала, заводила корисні знайомства. Але не цього року.
Аргументи, чому її не беруть у поїздку, здалися Валентині Олексіївні дивними.
Мамо, цього року складно з коштами. Тому їдемо з дітьми самі. А тобі потім квиток купимо, і ти ще відпочинеш. А поки вибери собі напрямок, добре?
А як же діти? Хто за ними дивитиметься?
Мамо, Ігор уже виріс. Сам може за ким хочеш приглянути. А Дарина зі мною буде. Цього разу ми не потягнемо готель як колись. Тому щось доведеться скоротити. Дарусі треба на море. Ти ж знаєш, після цього вона цілий рік не хворіє. А якщо на хороший готель із аніматорами грошей не вистачає, поїдемо дикарями винаймемо квартиру чи будинок і самі дамо раду.
А для мене, звісно, місця не буде!
Валентина Олексіївна була дуже невдоволена майбутньою перспективою. Їхати самій у санаторій під Трускавцем, де крім дискотеки для тих, кому за нема нічого?! Та й люди там не той контингент, не те що добрий готель: і іноземці є, і наші люди, більшість порядна публіка! А вже їй, з її освітою та знанням двох мов, абияк не хочеться. Але цього разу
Мамуся, ти ж все розумієш! Відпочинок це не тільки житло, це ще й дорога, їжа, усе інше.
Може, я вас обїдати буду! Валентина вже закипала по-справжньому.
Господи, мамо! Ну скільки можна пояснювати очевидні речі?! Грошей у нас немає достатньо, щоб усією сімєю поїхати, розумієш? Я б із задоволенням взяла тебе з собою, та не маю змоги. Ремонт у твоїй квартирі, мої проблеми зі здоров’ям минулого року, репетитори для Ігоря все це обійшлося в кругленьку суму. І ми тепер змушені економити. Чого ти від мене хочеш? Щоб я відмінила поїздку? Чи, може, таки вивезла дітей на море? Та й сама я дуже втомилась. Ти ж бачила, в якому ритмі я жила!
Так, бачила! Як ти погана мама! Дітям уваги не вистачає! Все на мені та на Ользі, свекрусі твоїй Забрати Дарину з садочка, зустріти Ігоря зі школи, нагодувати, напоїти, завести на гуртки
Мамо! Не перебільшуй! Ігор сам їздить на футбол, ти тільки водиш Дарину на танці, і то не кожен день. До того ж, у садку є танцювальна група, але це ти наполягла на окремих заняттях, казала, що дівчинці треба розвиватися.
О, тепер я винна? голос Валентини Олексіївни зірвався і вона приклала руку до серця. Які ж ви невдячні! Я намагаюсь, сили кладу, а вам все не так!
Мамо, прошу Леся притисла лоба до вікна, очі темніють. Я дуже тобі вдячна за все, що ти робиш. Але не треба дорікати, гаразд?
Слухати Валентина Олексіївна не захотіла. Пішла гордо, кинувши серед вітальні пакет із новим купальником, і образилась.
Ображатися вона завжди вміла. Могла дати зрозуміти всім хто й що зробив не так, не влаштовуючи сварок і не беручи гріх на душу. Просто не брала слухавку, ігнорувала спроби помиритись, а потім, нарешті піднявши трубку, важко зітхала й слабким голосом питала:
Лесю, а якщо серце то зупиняється, то стихає, ледь-ледь стукає це вже все?
І Леся кидала все та летіла з Києва на мамину дачу неподалік Броварів, куди та втікала після чергової сварки для заспокоєння душі. З таких поїздок Леся поверталась змученою й, кинувши ключі на стіл, ішла в спальню й плакала, не розуміючи, чому мама так із нею.
Ігор заходив у кімнату, тихенько накривав Лесю пледом і торкав плеча:
Мамо, не їдь більше. Бабуся надується, а потім все одно сама приїде.
Ох, Ігорчику Хотіла б я бути в цьому впевнена
Леся все розуміла. Ще змалку вона памятала маму такою: витонченою, вразливою, ерудованою, доброю, але дуже образливою. З легкістю могла присоромити доньку й по-українськи, і по-англійськи. Для маленької Лесі не було гіршої кари, ніж її мамине тихе й холодне:
Лесюню, подумай над своїм вчинком. Іди до себе, доню!
Почути це від мами у доброму гуморі було просто неможливо.
До того ж, оптимізму в характері Валентини Олексіївни бракувало. Її стакан завжди наполовину порожній. Її слово неспроможність. Неспроможними були колеги, друзі, чоловік, родичі, сусіди
До Лесюні це слово тимчасом не стосувалося. Вона розумниця й красуня. Дитина, яку всі милувалися в три роки вже складає букви. В чотири весело нахилялась до клавіш піаніно, і щасливо казала:
Я чую музику!
Мамі було чим пишатися. Дочка слухняна, допомагає, в усьому віддана Але криза настала у шостому класі. Відмінниця несподівано отримала двійку за диктант. Валентина цього не зрозуміла, навіть не дала доньці пояснити.
Доню, ти мене розчарувала! Як же так?! Іди до себе!
Леся пішла, не розповівши, що в неї був напад болю в животі на уроці перші місячні. Про це ніхто нічого не пояснював. Мама вважала такі знання непотрібними, а питати в когось ще Леся й не подумала не знала, що таке особисте треба проговорювати. Подруг майже не було, ті, кого мама підбирала для спілкування, таких тем не зачіпали.
Все вирішила бабуся по татовій лінії, випадково знайшовши Лесю в сльозах у ванній.
Лесю, дитино! Що сталось?!
Вона пояснила їй усе, чого не вистачило від мами. Але після розмови з Валентиною на цю тему знову грім Такі речі дівчинка має виясняти лише з матірю!
Я ж не знала
Наступного разу думай головою! Вона ж для того тобі й дана!
Леся так і не збагнула, в чому її вина.
І це зародило перший сумнів у герметичній картині світу, закладеній мамою. Її мама, як зясувалося, не свята. Промах за промахом, Валентина все менше приховувала невдоволення донькою. Все частіше зявлялася з шовковою повязкою на голові від мігрені. Леся знала: якщо мама проходить коридором і торкається яскравої стрічки буде гроза.
Валентина ніколи не кричала. Величаво сідала в улюблене крісло й холодно просила:
Лесю, ти мене знищуєш
Чим і як не пояснювала. Додуматися мала сама.
Причиною міг стати вибір майбутньої професії. Леся хотіла продовжувати династію і стати лікарем, як батько, але мама на це категорично не погоджувалася.
Зрештою, після вступу до медуніверситету, Валентина майже пів року з нею не розмовляла.
Наступне випробування вибір чоловіка. Зятя Валентина не прийняла.
Ти мене вражаєш, Лесюню! Невже не було нікого достойнішого? Я зараз не про гроші кажу! Ви ж такі різні! Твій Ігор навіть не чув про Мопассана і не знає жодної опери!
Але Олег добра людина, мамо. І головне кохає мене.
Лише на коханні далеко не заїдеш. Ти зрозумієш, але пізно буде!
На їхньому весіллі Валентина з іронічним виглядом витирала сльози хустинкою: Звісно, їм буде важко, але ж я мама, я поряд!
На щастя, саме на весіллі Валентина познайомилася з майбутнім чоловіком Семеном Григоровичем, що вразив її французькою і галантністю. З ним вона ніби заново ожила, стала мякшою. До того ж, онук Ігор і онука Дарина принесли їй щастя.
Лесю, які чудові діти! Ігор весь у діда! А Даруся красуня; очі такий самі, як у мене!
Леся раділа змінам і бажала мамі лише щастя.
Всупереч маминим передбаченням, сімя у Лесі й Олега вийшла міцна. Незважаючи на те, що Валентина була проти іпотеки, Олег наполіг:
У вас своя квартира це ваш дім, а нам потрібен свій.
Але Лесі буде складно! Ти сам з дітьми не впораєшся!
У моєї компанії справи йдуть непогано. А Леся хоче повернутися в лікарню. Моя мама допоможе з дітьми.
Але ж бабуся у них не одна! Я теж спроможна допомагати!
Мрія Лесі повернутися в операційну здійснилася. Діти підростали, сімя облаштовувала нове житло все складалося. Але сталося лихо: Семен Григорович захворів і, не дивлячись на старання Лесі і лікарів, залишив Валентину Олексіївну самотньою.
Ой, Сєма! Я тільки відчула себе жінкою, і вже втратила це Як так можна? ридала вона.
Кого вона звинувачувала лишилося таємницею.
Вона почала купувати два букетики білих гвоздик, щоб вшанувати пам’ять тих, хто її підтримував і стала нестерпною для живих.
Леся робила все, щоб компенсувати мамі самотність. Відпустки, вихідні, свята мама завжди поруч.
А що такого? Я ж частина родини! гордо казала Валентина подругам-скептикам.
Валю, може, Лесі з Олегом хочеться побути як сімї, без контролю?
Дурниці! Я не контролюю дочку! Я допомагаю! Як Леся впорається сама з двома дітьми?
Проблеми зявилися, коли Ігор підріс. Сталий контроль бабусі хлопцю не подобався. Він, звісно, її любив, але постійні причіпки надокучали.
Ігорю! Знову ця музика на всю хату! Як ти таке слухаєш?! Валентина заходила до кімнати і непомітно хмурилась. Терпіти не можу!
Діставала шовкову повязку, але Ігор на такі маніпуляції не зважав. Жалітись батькам не хотів, вирішував із бабусею по-своєму.
Даринка, іди сюди! Піти й танцювати будемо!
Коли Валентина побачила, як внуки танцюють під О.Torvald, була в шоці:
Ігор це ще так, але Дарина ні! Неможливо! Я мамі зателефоную!
Краще татові, бабцю! Мама, коли в операції, вимикає телефон! І ти це знаєш!
Олег сприймав обурення тещі спокійно, а ввечері співав разом із сином уголос. Лесю це тішило.
Музичні здібності Ігоря вимагали розвитку Леся вирішила купити йому гітару.
Лесю, не смій! Це означає, що мене вже списали?
Мамо, про що ти?
Я цього не витримаю! Хлопцю треба вчитись, а не маятися дурнями!
Та Ігор добре вчиться, і ти це знаєш! Що поганого, якщо дитина буде розвиватися у музиці? Ти ж казала, що розвиток має бути всебічним!
Я мала на увазі зовсім інше! От знову ти
Тривалі суперечки завершилися тим, що Валентина перестала брати слухавку, не впустила Лесю додому, ключі давно забрала бо загубила свої.
Цього разу у Лесі урвався терпець.
Нема бажання спілкуватися й не треба! Леся, миючи посуд на вихідному, невдало повернулася і її улюблена горнятко, подарована Ігорем, розбилася.
Саме ці уламки стали останньою краплею. Вона зрозуміла: маму вона любить, але ця любов має змінитися, щоб не завдавати більше болю ні собі, ні дітям.
Ігорю! покликала Леся до другого поверху, і хлопець спустився, здогадуючись, що так засмутило маму. Голос вона піднімала рідко.
Я тут!
Вибрав гітару?
А можна? в очах сина сяяло щастя.
Треба! Яку хочеш?
Бас! Мамо, ти впевнена?
Скажи на всі сто! Чи так кажеш?
Ага! А що скаже бабуся?
Що ми зіпсовані діти Не думай про це. Збирайся їдемо!
Куди?
Як куди у магазин! Або де зараз гітари продають?
Супер! Я Дарині скажу допоможе вибрати!
Споглядаючи за сином, Леся думала, що її хлопчик найдобріший на світі. Який ще хлопець потягне шестирічну сестру, щоб разом вибрати гітару?
Гітару купили. І незабаром кімната Ігоря перетворилася на міні-студію, де хлопці з його гурту влаштовували репетиції й намагалися записати щось на старих мікрофонах, що купив Олег із іншими батьками. А коли коротке відео, де Дарочка співає разом із братом, зібрало тисячі переглядів у TikTok стало зрозуміло, що все не дарма.
Леся потішалась, що діти зайняті справою, й Ігор став спокійніший. Щовечора, повертаючись після змін у лікарні, вона обіймала дітей, які наперебій розповідали ідеї та плани і відчувала: все у неї правильно.
Валентина чекала. Кожен день прибирала, готувала, і сподівалася, що Леся приїде з вибаченнями, як завжди.
Але минув тиждень, другий донька не зявилась.
Валентина спершу здивувалась, потім розлютилася, поклялася, що цього разу не пробачить просто так, а потім задумалася.
Уперше у житті хтось дав їй відсіч, показавши, що у світі не все залежить від її волі. І кого завгодно іншого Валентина викинула б із життя без жалю, але тут це було нереально доньку вона все ж любила.
Місяць, другий
Раптом Валентина зрозуміла не прийде ніхто. В цей раз вибачення не буде.
Усвідомити це було тяжко. Як Леся може бути такою жорстокою? Адже вона, Валентина, все життя присвятила Лесі й онукам! За що тепер таке ставлення? Невже через дурне слово все руйнується?
Виснажена чеканням, вона зібрала речі й поїхала на дачу під Ірпінь, мріючи знайти спокій. Але це не спрацювало. Вона ходила по дому й саду, тяжко сумуючи, а визнати вину не могла.
Літо змінилося осінніми дощами, і Валентина збагнула чекати ніколи.
Того дня, коли її серце нарешті здалося, вона сиділа на кухні, тримаючи горнятко з улюбленим карпатським чаєм, і дивилася, як на сусідній ділянці гасають діти у різнокольорових чоботях. Колись вона просила Семена зробити високий паркан, але той залишив ажурну решітку гарніше й добріше. І тому вона уявно була свідком радості сусідської сімї.
Сусіди подружжя викладачів університету, успішні люди. Пятеро онуків, виховані, розумні. Дивлячись, як найменший стрибає по калюжах, Валентина вирішила: досить! Можна так і все життя просидіти з горнятком і образами, а дочка носитиме гвоздики вже тобі. Кому це потрібно?
Чашка дзенькнула об блюдце. Вже за кілька хвилин Валентина виїжджала до доньчиної оселі.
У неділю дороги були майже порожні, і до котеджного містечка, де жили Лесіна сімя, Валентина дісталася швидко.
Зупинившись біля воріт, вона вперше злякалася: примирення починалось із її кроку, відкинувши образу осторонь. Тому ще якусь хвилину сиділа за кермом, обмірковуючи стратегію.
Але все пішло шкереберть, щойно вона відчинила хвіртку й пішла до будинку. Двері були розчинені, Валентина піднялася на ганок, хотіла вже покликати доньку, аж тут згори загримів барабан: на другому поверсі гриміли інструменти, гітари, на кухні Леся танцювала з деревяною лопаткою у руці й співала на повен голос про якогось чарівника й ляльку.
Круто! Мам, а давай теж знімемо відео? Дарина в захваті плескала в долоні.
Леся посміхнулась, розлила сік у склянки та простягла два Даринці.
Тримай! Ці віднеси ти, а інші я. Може, хлопці хочуть пити після репетиції.
Леся вже крокувала до сходів, коли на порозі побачила Валентину.
Мить тяглася, ніби час навмисно чекав: що скаже жінка жінці?
Дарина завмерла, хотіла щось сказати, але Леся обійшла її:
Мамо, привіт! Приглянь за мясом на сковороді, скоро обід буде. Хлопці дочекаються завершення репетиції, йдемо до столу. Голодна?
Валентина кивнула і зняла куртку.
Дуже.
От і добре! усміхнулась Леся. Дарина, рухайся! Ти вже забула, як бабуся виглядає?
Даринка швидко заусміхалася:
Памятаю! Бабусю, а я кинула танці! Мама записала мене до музичної школи. Там співу навчаюсь! Ігор каже, у мене непогано виходить!
Валентина відчула, як очі видають усе, про що вона мовчала, тож швидко нахилилася й узяла соки:
Давай, я сама занесу! Хочу подивитися на Ігореву гітару. Вона гарна?
Дуже! Я вибирала допомагати! Ходімо, покажу!
Дарина побігла наверх, а Леся кивнула матері:
Ну, чого стоїш? Йди, мамо! Найскладніший крок ти вже зробила.
Валентина кивне й підніметься. А Ігор, як і Леся, серйозно й по-дорослому покаже бабусі нову гітару.
І щось зміниться.
Не все, звісно. Не можна в одну мить змінити вдачу. Будуть нові суперечки, незручні теми, іноді сльози. Але цю просту істину ця сімя нарешті прийме: якщо хочеш, щоб тебе почули навчися сам слухати. Тоді все стане на місця, і твої рідні залишаться поруч.
А хіба цього мало?
