Нарешті Михайло вирвався з села. Скільки себе пам’ятає, батьки, крім роботи нічого не бачили. Ще і його заставляли спину гнути. Косити, прибирати, бур’яни з городу знести. Кожного дня є робота. Через ту роботу Михайло гарно вчився. Щоб не стояти в спеку на городі, говорив, що домашні завдання вчити потрібно. Йшов і вчив, в старших класах одним із кращих учнів став. Чим здивував не тільки вчителів, а й маму з татом.
Ніхто і не догадався, що так хлопець від роботи втікав. Але навчання пішло на користь. Тому що після закінчення школи поїхав вступати до інституту. Повернувся радісний, склав вступні іспити, прийняли. Так що, прощавай село з його повсякчасною роботою. Тато сподівався на підтримку сина. Але Михайло говорив уже не криючись. Щоб на його допомогу не сподівалися. Не буде в село повертатися. В місті жити буде. На все життя запам’ятав невдячну працю сільську.
Але мама з татом сподівалися, що син одумається, приїде додому, одружиться із сусідською Варею. Гарна дівчина, і Михайло їй подобається.
Але сподівання були марними. Після закінчення інституту приїхав Михайло з дружиною. Молодою красивою дівчиною. Як поглянула мама на неї, зрозуміла. Ніякої допомоги не буде. Віка не поспішає допомагати. Ходить слідом за Михайлом, роздивляється. Мама просила її посуд помити, а Віка відразу на свої нігті дивиться. Ну хіба з такими довгими посуд мити? І Михайло захищає. Говорить, знайомитися приїхали, а ви відразу роботу пропонуєте. А потім додав, спасибі, що на город працювати не відправили.
Зітхала мама тяжко. Не про таку невістку мріяла. Помічницю хотіла, таку як Варя. А Михайло привіз Віку, і що з неї. Ні допомоги не діждешся, ні розмови вести. Вона все про якісь магазини говорить та про моду. А для чого це в селі? Картоплю сапувати потрібно, про це поговорити, будь ласка.
Три дні гостював Михайло зі своєю молодою дружиною. На четвертий повідомив батьків, що їдуть в місто. Мама руками сплеснула, місяць збиралися відпочивати, чому передумали? Михайло розводить руками, говорить, що Віка заскучала, додому хоче. Мама збирала гостинці, і не знала, плакати їй чи радіти, що їдуть. Допомоги ніякої, а ходити навкруги невістки, часу немає. На городі бур’яном заростає, поки з невісткою носилися.
Поїхали діти, обіцяли навідуватися. Та мама з татом знають, що навідаються, але допомоги від них не чекати.
