Мені було сорок п’ять, чоловікові сорок сім, і сталося так, що ми розлучилися. У нас було щасливе подружжя, пліч-о-пліч жили двадцять п’ять років. Ми одружилися, коли ще були студентами. Навчалися в університеті, і я, і Ігор хотіли стати лікарями. По закінченню п’ятого курсу, у нас народилася донечка.
Протягом цього часу я була щасливою мамою та люблячою дружиною. Чесно, мені дуже пощастило з чоловіком. Він постійно турбувався про мене, допомагав із донькою. Раніше мені навіть на думку не приходило, що він може зраджувати. Наша сім’я була середньостатистична. Двоє уродженці села, тому звикли усього досягати самотужки. Придбали двокімнатну квартиру, авто. Я та Ігор працювали лікарями, але у різних закладах. Чоловік був кваліфікованим лікарем, тому три роки тому його призначили головним лікарем. Це було свято для нашої сім’ї. Я щиро тішилася його досягненнями.
Діти росли у нас слухняними та розумними. Закінчили школу на відмінно, вступили в університет у Києві. Старша донька, Аня, та молодший син, Діма, пішли нашими стопам: вступали в медичний університет. На щастя, вони виросли самостійними, тому ми з чоловіком більше часу приділяли роботі. Вийшло так, що робота позбавила мене від вільного часу, а потім — і від чоловіка.
Як то кажуть, коли чоловік ходить наліво, останньою хто про це дізнається, його дружина. Правду кажуть. Так сталося і в моєму житті. Про походеньки мого чоловіка всі довкола знали, але не я. Люди говорили між собою, але мені ніхто так і не казав правди, хтозна-чому, можливо, боялися. І це тривало, уявіть собі, шість років. Мабуть, тривало і довше б, якби неочікувана вагітність коханки мого чоловіка.
Минуле літо було дуже насичене, не сказала б, що хорошими спогадами. Зараз сиджу і думаю про тодішні часи, і не знаю, звідки в мене взялися сили, аби пережити ці події. Весною донька розповіла нам чудесну новину, що виходить заміж. Вона у нас дитина самостійна, тому все весілля організовували вони з чоловіком, а нас просто запросили. Підвечір ми збиралися в столицю на весілля до Ані. А на Ігорі лиця не було. Довго не могла наважитися, щоб запитати у нього, що трапилося. Поки склала усі валізи, подарунки, перевірила все і тоді все-таки запитала.
Я думала, що готова до всього, але ні… Він попросив мене присісти, підняв очі, сповнені жалю та сказав: “Олеся завагітніла від мене”.
Ця інформація мене шокувала. Добре, що я сиділа. Я не могла зрозуміти, хто така Олеся? І як взагалі це можливо? Адже Ігорю скоро сорок вісім років. У нас була запланована подорож на його день народження. Спочатку в мені жила надія, що це невдалий жарт.
Чоловік вирішив сам мене сповістити про цю вагітність. Він хотів бути зі мною чесним, тому не став приховувати. Я довго мовчала, не знала, що сказати, язик не повертався. І тут обірвалося мовчання, чоловік сказав: “Після весілля нашої доньки, ми розлучаємося. Я буду жити з Олесею. Їй буде потрібна допомога з нашою дитиною”.
Потім я зрозуміла, хто ж така ця Олеся. Вона працює в лікарні з Ігорем. Їй тридцять чотири роки, вона ще ні разу не була заміжня. Їхні стосунки вже тривали понад шість років. Потім трапилася вагітність. Це і спровокувало Ігоря на більш рішучі кроки: розлучення зі мною.
Ігор вибачився, подякував за ці двадцять п’ять років спільного життя, визнав, що покохав іншу жінку. Йому з нею добре, він відчуває, що закоханий, як в молодості. Життя перевернулося з ніг на голову. Я не знала, як далі бути. Сиділа та плакала. Багато думала над тим, що трапилося, що не так я робила.
Весілля відгуляли й одразу подали на розлучення. Не пройшло і місяця, як Ігор одружився з Олесею. Пройшло пів року і в них з’явився син. Чудовий подарунок від дружини для чоловіка на день народження. Аня та Діма не підтримали батька, але спілкуватися з ним продовжили. Вирішили для себе, що з його новою дружиною та сином не хочуть підтримувати зв’язок.
А я живу собі одна. У такі роки, кому я взагалі потрібна? Мій колишній чоловік живе в щасті та любові, він став майже одночасно і татом, і дідусем. А я кожну ніч топлю сльози в подушці. Мені прийшлося змиритися, що до кінця своїх днів я буду одна. Я завжди хотіла зустріти старість з люблячим чоловіком та онуками. На жаль, це все залишаться назавжди тільки мрією. Ігор пішов, а з ним і щастя.
