Сталось в моєму житті так, що чоловік, якого я покохала, та за якого вийшла заміж, обрав для себе професію захисника нашої з вами країни. До того, як всім відомі події почали активно розгортатись, Денис часто їздив у відрядження. Тепер ж він захищає нас та час від часу приїздить додому, коли має таку можливість. Він для мене все. Мед мого серця, світло для моєї душі. В нас із Денисом найкращі відносини, які одразу були побудовані на взаємоповазі та розумінні.
Минулого літа ми, як завжди в принципі, поїхали до моєї свекрухи в село на три місяці. Це вже була традиція, якої ми завжди притримувались. Моя свекруха не найлегша в спілкуванні людина. На горіхи від неї міг отримати будь-хто. Щоб ви собі розуміли – все село старалось не конфліктувати з нею.
Словом жінка з характером та сильним авторитетом. От бувають люди, на яких дивишся і тобі вже не по собі. Наче в них домінуюча енергетика, чи щось в цьому роді.
Тамара Ігнатівна, а саме так звуть мою свекруху, завжди мені давала різноманітних настанов. І вони мені навіть подобались, бо не були поганими, а навпаки в багатьох, дуже багатьох речах, дуже хорошими.
Проте одного разу сталось дещо дивне. Минулого літа, вже за півтори тижні до вересня, коли ми вже мали їхати додому, сталась наступна ситуація: Тамара Ігнатівна почала забороняти моїй одинадцятирічній доньці спілкуватись, ба більше, навіть говорити із сусідськими хлопчиками однолітками. При тому що ніяких передумов до того, що хтось хоче образити, штовхнути чи змусити робити щось не гарне не було.
Тоді ми поїхали додому та забули про цей випадок, але згадала я про це тоді, коли ми переїхали в село до свекрухи. Моїй Янусі вже виповнилось дванадцять. Все було добре до літа, а коли те почалося…
Тамара Ігнатівна почала дуже дивне виховання Яни: почала розповідати про гріховність ранньої вагітності, про те, що жінка має бути непорочною до шлюбу, а також не забуває вказати, що всі хлопці ті ще негідники.
Зізнаюсь, що вчинила не дуже правильно і не повірила Яні, коли та розповідала мені про ці повчання з боку свекрухи. Каюсь. Але одного дня я почула таке, що змусило мене зібрати речі та повернутись назад в місто набагато раніше, ніж ми думали з Яною.
Я вийшла на город, щоб помикати бур’яни. Але доки я працювала, сонце стало в зеніт і спека була невитримна. В голові запаморочилось, тому я пішла додому трохи прилягти. Коли я зайшла до хати, то почула дивну розмову з іншої кімнати.
– А я тобі сказала, що ти в такому по селі не ходитимеш! – кричала свекруха. – Хочеш виглядати як ті безсоромниці в містах у коротких спідницях? В себе там в місті будь ласка! Та хоч з усіма хлопцями двору спілкуйся, а тут ти будеш носити штани і не світити ногами! Не смій мене ганьбити! Он в тітки Лілі онука в п’ятнадцять завагітніла, а в шістнадцять народила! Я не дам тобі таке саме утнути!
Свекруха намагалась змусити в майже сорокоградсну спеку змусити Яну носити штани, замість звичайних шортів, які були десь по середину бедра. Я залетіла до кімнати, що Тамара Ігнатівна аж підскочила.
– Ви що таке собі дозволяєте, га?! Та як ви смієте говорити про неї такі речі взагалі?!
Ми відправили Яну до кімнати, а самі почали сваритись. Все дійшло до того, що я поклала ультиматум – або вона перестає говорити з моєю донькою так, або більше онука з нею спілкуватись не буде.
– Ти погано її виховуєш, Рито! Якщо вона принесе тобі дитя в дім до одруження, а тим більше до повноліття, то будеш ти відповідати вже перед моїм сином! Перед Денисом, я тобі кажу!
Тоді я зібрала речі, зібрала Яну та поїхала назад до міста. Я не хочу, що Тамара Ігнатівна брала участь в становленні моєї доньки як особистості та як жінки участь. Бо вона залишить Яні травму, якщо вже не нанесла.
Як взагалі можна таке про свою дванадцятирічну онуку говорити й думати? І звідки в майже вісімдесяти п’ятилітньої бабці такі чудернацькі фантазії?
