Зла мачеха

Автор Левчук ТимофійЧас читання 1 хв.Перегляди 24

Соломія зітхнула глибоко, почувши це, бо знала їй уже ніколи не буде холодно в цьому домі, де тепер завжди світило сонце родинного тепла.

МИ ВСІ ЇЇ ОСУДЖУВАЛИ: Міла стояла у церкві й плакала вже п’ятнадцять хвилин. Я була здивована: “Що ця пихата модниця тут робить?” Ми з Мілою не знайомі, але живемо в одному будинку, гуляємо в одному парку: я з чотирма дітьми, вона з трьома собаками. Мами з дітьми, бабусі на лавочках, сусіди — усі завжди з осудом дивились на Мілу. Мила — гарна, завжди вишукано вбрана, ніби легковажна та самовпевнена. — Знову кавалера змінила! — бурчала баба Ніна біля під’їзду. — Уже третього. — Може собі дозволити, грошей має, — заздрісно підтакувала баба Шура, зиркаючи на Мілу в дорогій іномарці. — Краще б діточок народила, годинничок цокає, — додавав дід Толя. Але в осудженні Милу всі були одностайні. Справжнє невдоволення в нас, мам із дітьми, бо поки ми ганяємося за своїми малюками по гірках і смітниках, вона спокійно прогулюється з собаками та кидає зневажливі погляди у наш бік. — Сразу видно — чайлдфрі. В багатих свої причуди: песики, коти, — бурчали у дворі. — Егоїстка, просто не хоче морочитися. …Та все змінилося того дня в храмі: Міла підійшла до мене й запитала, чи можна поговорити. І з’ясувалось, як важко їй дісталось життя… Дві завмерли вагітності, вічні діагнози “безпліддя”, розбиті сім’ї через мрії про дітей і, зрештою, песики як рятунок від самотності. Міла навіть хотіла вдочерити малюка, але і тут на перепоні стали обставини. І я вперше відчула до неї не насмішку, а жаль і щире захоплення. …Тепер я думаю: чому ми такими жорстокими буваємо до тих, кого не розуміємо? Чому готові засудити, не знаючи болю? Бажаю Мілі щастя — з донечкою Леночкою, веселими собаками й, може, справжнім чоловіком поруч. Ніколи більше не хочу кидати в людей камінням чужого осуду. МИ ВСІ ЇЇ ОСУДЖУВАЛИ. Але, може, досить?

03

Ольга весь день готувалася до святкування Нового року: прибирала, готувала страви, накривала святковий стіл. Це був її перший Новий рік не з батьками, а з улюбленим чоловіком. Вже третій місяць Оля жила у Тараса на його квартирі. Він був старший на 15 років, вже побував у шлюбі, платить аліменти та час від часу любить випити… Але для закоханої Олі це не мало значення. Ніхто не міг зрозуміти, чим Тарас її так зачарував: не красень, а радше непримітний, характер — ще той, скупий до безглуздя, грошей постійно немає, а якщо й з’являються — то лише для себе. А Олечка закохалася саме в цього дивака. Усі три місяці вона мріяла, що Тарас оцінить її дбайливість і поступливість та захоче взяти за дружину. Він і казав: “Треба пожити разом, подивитися, яка ти господиня. А раптом ти така ж, як моя колишня?” Якою була його екс-дружина, для Олі залишалося загадкою — Тарас нічого не пояснював. Тож Оля старалася з усіх сил: не сварилася, коли він повертався напідпитку, готувала, прала, прибирала, купувала продукти за свої кошти (аби, не дай Боже, він не подумав, що вона меркантильна). Навіть новорічний стіл накрила за власний рахунок. І телефон йому новенький подарувала. Поки Оля чаклувала на кухні, її Чудо-Тарас теж “готувався” — відзначав свято з друзями, а потім, під захмелілий настрій, повідомив, що до них прийдуть його знайомі, яких Оля навіть не знала. До Нового року залишалася година, святковий настрій було зіпсовано, але вона стримувалася — адже не хотіла бути схожою на “його колишню”. Перед самим боєм курантів у квартиру ввалилася компанія веселих, приголомшено гучних гостей. Тарас одразу повеселішав, посадив усіх до столу — вечірка пішла повним ходом. Олю навіть не представили, її просто ігнорували — всі пили, жартували, спілкувались між собою. Коли ж вона згадала, що за 2 хвилини Новий рік і треба налити шампанське, одна з гостей глумливо запитала: “А це хто така?” — “Сусідка по ліжку”, — зіронізував Тарас, і всі разом дружно засміялися. Годувалися стравами Олі, а її ж висміювали, під удари курантів насміхалися над її наївністю й хвалили Тараса за “мудрий хід” — знайти собі безкоштовну кухарку та домогосподарку. А Тарас сидів, мовчки підтакував і жартував разом з гостями, поїдаючи приготовлене Олею. Оля тихенько вийшла з кімнати, зібрала речі й повернулася до батьків. Гіршого Нового року в її житті не було. Мама тільки повторила: “Я ж тебе попереджала”, а тато зітхнув із полегшенням. Виплакавши свою образу, Оля нарешті зняла рожеві окуляри. За тиждень, коли у Тараса закінчилися гроші, він з’явився до Олі й, ніби нічого не сталося, заявив: “А чого ти пішла? Образилася, чи що?” — а побачивши відсутність примирення, обурено додав: “О, класно ти вчинила — сама кайфуєш у батьків, а в мене у холодильнику миша повісилась! Поводишся, як моя колишня!” Від такої нахабності Оля втратила дар мови. В голові вона не раз уявляла, що скаже йому все, що думає, а зараз просто стояла й не знала, що відповісти. Єдине, на що спромоглася — послати його, як слід, і грюкнути дверима. Так, з цього Нового року в Олі почалося нове життя.

014

Зла мачеха