Я вийшла заміж у 17 років. Не через вагітність, всьому причина – велике та щире перше кохання. Зоряну було 24, він уже закінчив університет та працював. Ми стали орендувати квартиру та жити разом. Після школи я не хотіла навчатися, тому записалася на курси майстра манікюру. Спершу заробляла мало, але згодом набрала постійних клієнток й не скаржилася на дохід.
Тим часом Зорян захопився сферою програмування. З комп’ютером він був на «ти», тож швидко навчився й знайшов роботу. Працював на якусь фірму дистанційно, обіцяли великий дохід. Ми спершу навіть не повірили й вирішили, що начальник чоловіка просто помилився.
Та проробивши місяць Зорян дійсно отримав космічну суму грошей. Знаєте, ми так розгубилися, що декілька днів не знімали гроші з рахунку, бо все чекали, що напишуть з роботи та повідомлять, що сталася помилка. Через два тижні, переконавшись, що все наяву, тратили гроші.
Більшу частину відклали. Зорян сказав, що нас забезпечуватиме, а свої гроші я можу витрачати суто на себе. Ну хіба це не мрія кожної жінки? Справи йшли добре, зарплата була стабільна. Ми взяли квартиру в іпотеку й виплатили її за два роки. Потім стали батьками, я на деякий час припинила приймати дівчат, хотіла більше часу проводити з дитиною.
Златці було три, коли Зоряна звільнили. Компанія в якій він працював збанкрутувала, всіх розпустили. Це було так раптово, що ми обоє не могли повірити. Чоловік важко переживав втрату роботи. Ще б пак, враховуючи ті гроші, які він заробляв. Перші два тижні я його не чіпала, дала можливість та час прийти до тями.
Потім все ж запитала, що ми робитимемо. Він сказав, що уже домовився про співбесіду. Пропозиції щодо роботи були, але чоловік сам від них відмовлявся. Бачте, його не влаштовувала зарплата. Коли ти високо літав, після падіння, хоче знову піднятися на свою висоту, але так не буває. Так само із Зоряном. Я пояснювала, що треба з чогось почати. Наші заощадження закінчуються, тож будь-яка зарплата зараз буде доречною.
Чоловік не слухав, ми сварилися. Зорян знайшов втіху у чарці. Я втомилася чогось чекати, тож повернулася до своєї роботи. Орендувала кімнатку, знайшла клієнток, Златку віддала до дитячого садка. Думала, що наша відсутність допоможе Зоряну знову взятися за діло. Дива не сталося. Його не лякають навіть погрози про розлучення!
Звісно, мені не хочеться втрачати чоловіка й забирати батька у дитини, але що залишається робити?
