Після стількох років життя я раптом зрозуміла, що не кохаю свого чоловіка. Розуміння прийшло до мене випадково, через якусь дрібничку, але змогло відкрити очі на все життя.
Я побачила як він дивився на свій новий спінінг, який він кілька місяців чекав. Колись таким самим поглядом він дивився на мене. А зараз навіть очі відводить. Невже я стала для нього старою. Я розумію, що я більше не та молода студентка, яка бігала до нього на побачення, але ж він кохав мене тільки за вроду та молодість. Принаймні я так сподіваюся. Кілька днів після того я ходила сама не своя. Й нарешті дійшла до думки, що далі так жити не можна.
Наш син давно виріс й вже кілька років живе окремо зі своєю дівчиною (навіть не пам’ятаю, яка вона по рахунку). Тож перешкод для того, щоб почати життя спочатку не було. Від своєї мами я мала квартиру. Раніше там мешкали квартиранти, та я їх попередила про те, що збираюся сама туди заселитися.
«Знайдеш собі молодшого від мене. Щастя у пошуках. Я йому ще доплачу за тебе приданим» – кричав мій чоловік, коли я збирала речі. Коли він почув від мене слова про те, що я хочу від нього піти, то не повірив. Він не розумів, як це так. Невже я маю почуття. Для нього я давно перетворилася на додаток до інтер’єру.
Та я пішла. Вже кілька місяців живу сама. Ходжу на прогулянки з сусідом. Він на кілька років старший від мене й постійно мене слухає. Він нагадує мені мого чоловіка у молодості, ще коли він намагався мене добитися.
