В нас середньостатистична родина. За двадцять три роки в шлюбі, ми з чоловіком назбирали собі непоганий капітал, купили власну квартиру та облаштували дачу.
В нас є донечка, якій двадцять один рік. Вона добре вчиться в університеті та вже навіть працює. Я ж з чоловіком також без роботи не сидимо. Обоє працюємо в приватній школі. Я вчителькою образотворчого мистецтва та трудового, а чоловік викладає українську мову та літературу, а також веде зарубіжну літературу.
В нас завжди був достаток, хоч і не жили ми прямо розкішно. Завжди їздили відпочивати в Карпати, хоча на море не їздили ні разу. Їжа завжди була якісна, не найдешевша, одяг теж хороший, хоч і не люксовий.
Загалом в нас завжди все було, хоч і не в сильному надлишку. Донька теж нічого не потребувала, адже все давали по мірі можливостей. Привчили дитину до того, що треба працювати, щоб отримати бажане та мати достаток.
Ми з чоловіком літом на дачі живемо, адже любимо тишу та доглядати за садом й городом. Таке вже в нас захоплення.
Є в нас одна знайома з сусіднього під’їзду, яка завжди дивно кривиться щоразу, коли бачить нас. Ніби ми якісь прокажені. Все через те, що вона панянка заможна та їздить на дорогій іномарці, ходить по крутим салонах краси та має найдорожчі ґаджети та прикраси. Але от з донькою нашою подружилась. Проте дружба їхня довго не протрималась.
Все через те, що та знайома сказала нашій Наталі, що тій треба якомога швидше з’їжджати від нас, адже вона ніколи не стане успішною та багатою з “такими” батьками.
Мовляв ми звикли жити як бідні, а тому такий стиль життя не дає Наталі вийти на вищий дохід. Коли донька це почула, то образилась на знайому та влаштувала їй скандал. З тих пір вони не говорять. А я тепер не знаю, куди діти свій гнів. Сподіваюсь, що нічого зайвого тій фіф не наговорю.
