Пам’ятаю я себе не з народження, та й дивно якщо б я себе з пелюшок могла згадати. Все дитинство у моїх спогадах – це обдерті стіни дитячого будинку і постійні бійки за іграшки.
Знали б хоч хтось, як мені тоді жилося. Одяг у мене був зношений та замалий, їла одну і ту ж пісну кашу, любові від старших не відчувала.
А коли моїх друзів почали забирати прийомні батьки – моє серце розривалося. Я ніяк не могла збагнути чому їх беруть, а мене – ні. Від цього моя подушка постійно була мокрою. Навіть не знаю звідки у мене було стільки сліз.
А потім настав і мій сонячний день. По мене прийшли батьки. Так, я добре розуміла, що вони мені не рідні, але саме вони мені подарували дім.
У мене нарешті була і своя кімната і все нове. Мама готувала особисто для мене всілякі смаколики і я почувала себе щасливою.
Мої батьки були старшими людьми і не могли мати рідних дітей. Мене вони взяли тому, що я була схожа на маму в дитинстві. Така ж голубоока і кучерява. Вони мене сподобали ще на фотографії і знали, що візьмуть до себе.
От тільки у підлітковому віці мене дедалі більше почало мучати питання хто ж моя рідна мати та чому вона мене прирекла на життя в дитячому будинку і бійку за кусень хліба.
Одного разу я знайшла в батьківських документах – копію свого свідоцтва про народження, де були вказані дані моєї рідної мами. Тоді я і почала шукати жінку з таким іменем та прізвищем у соціальних мережах.
Але от тільки всі мої пошуки були марними. А потім я і забула. Мене вже почали цікавити хлопці і життя закрутилося. Я здобула вищу освіту і вийшла заміж. Батьки мене в усьому підтримували. Мені пощастило з ними.
Про це я згадала зовсім недавно. Сиділа я у жіночій консультації на плановому візиті до лікаря, адже ми чекали поповнення з чоловіком. І раптом на бейджі однієї медичної сестри я побачила знайоме ім’я та прізвище. Спочатку навіть не могла згадати звідки я їх знаю.
Коли я виходила, то зіткнулася з цією жінкою ще раз у дверях. Тільки заговорити не наважилася.
Сестра мого чоловіка якраз тісно дружила з моїм гінекологом. То ж я і почала її просити розпитати про цю жінку. Мені було і далі цікаво.
Вже наступного дня я володіла достатнім об’ємом інформації. Моя рідна мама віддала мене до дитячого будинку тому, що залишилася сама – батьки загинули, тато вимагав аборт, а мамі поставили невтішний діагноз.
Лікарі прогнозували їй від сили чотири роки. А потім виявилося, що її результати переплутали. Коли за кілька років мама повторно пройшла обстеження – виявилося, що вона здорова.
Вона хотіла мене повернути, але мене вже забрали. І всі ці роки вона мене шукала, однак так і не знайшла.
