Мами не стало раптово. Ще наче вчора поралася в дворі, полола в квітнику. А сьогодні хата і двір стоять пусткою. Ігорю додалося роботи з її відходом. Брат живе далеко – в Запоріжжі. А він тут, зовсім поряд, вимушений тепер про все поклопотатися сам.
Матір хоч була в літах, та все-таки якось давала всьому раду. Скрізь був порядок і чистота. Лиш місяць минув, як вона покинула цей світ, але її відсутність відчутна скрізь – на городі, на подвір’ї, в будиночку.
На городі гарбузи почали випинатися на тин і поповзли аж до сусіда. На всьому подвір’ї поміж камінням, яким вимощена стежка, проросла трава. Де-не-де лежало заздалегідь опале листя. Хата дихала вільгістю, що гостро забивала ніздрі, якщо увійти всередину приміщення з вулиці.
Тут вирувало життя, коли приїжджав у гості брат Іван з Запоріжжя. Але це траплялося двічі на рік – на Різдво і під час відпустки влітку. Ігор особливо любив ці дні. Вони були справжнім святом. Брат хоч і був на два роки молодшим, однак мав добру бізнесову хватку, тому часто ставав порадником для Ігоря.
І ось тепер, коли мами не стало, треба щось робити з батьківською хатою. Звісно, краще продати, бо Ігорю ніколи за нею доглядати. У нього ще є дача, яка значно ближче до місця, де він живе. Двох будинків він не потягне.
Раптом дзвінок від брата, холодний голос і заявка, яка приголомшила Ігоря:
-Знаю, що все продаєш з хати… Скажи, де золото з маминої заначки? Чого мовчиш?
Ігор і справді не міг у цю мить вимовити й слова, настільки приголомшило сказане братом…
Після цього дзвінка Ігор і на власне здивування почав шукати сховок. Особливо в тих меблях, які збирався продавати. Нишпорив по всіх щілинах, але якоїсь заначки так і не знаходив.
Втомившись від таких марних пошуків, він все-таки продавав меблі, на які знаходився покупець. Чекати не було часу, бо підганяв покупець будинку, який хотів уже розпочати ремонт.
Водночас не знав, як тепер бути з братом, що мав до нього підозри. Не знав, як пояснити йому, що він не знав нічого про приховане мамою золото. Що шукав ретельно і нічого не знайшов.
Так збігло ще кілька місяців. Між братами згущувалося непорозуміння. Меблі з хати майже всі були продані. Іван не вірив, що Ігор каже правду. Вимагав повернути йому половину вартості золотого годинника і перстня. Останній відмовчувався, бо не розумів, чого на нього безпідставно звалилися звинувачення в обмані…
Одного разу до нього зателефонував покупець стінки і дивана і сказав, що має до нього дуже важливу розмову.
Під час зустрічі повідомив, що дещо знайшов і не може цього скрити:
-Ось! Мабуть, сімейна реліквія. Не міг повернути одразу, бо кілька місяців перебував за кордоном!
Мужчина витяг з чоловічої сумки невеликий згорток, в якому лежав золотий годинник і перстень.
Ігор аж присів від здивування. Подякував і дав винагороду мужчині за чесність.
Опісля зателефонував братові. Розмова була натягнутою і короткою. Так, він віддасть це злощасне золото, навіть усе. Ігоря воно зовсім не тішило, швидше навпаки – воно стало причиною розбрату, яку не залагодиш словами і не відкупишся навіть цими коштовними речами.
