Ми з Каріною, моєю донечкою, бавились на дитячому майданчику. Каріні три рочки. Дівчинка дуже активна. Я дивлюсь за нею постійно, не оглядаючись нікуди. Тому що за мить вона може бути в другому кінці майданчика. Поруч на лавці сиділи бабусі з нашого під’їзду. Вони про щось розмовляли, не звертаючи на нас уваги.
Зненацька Каріна, граючись м’ячем, кинула його одній із бабусь попала прямо в лоба. Спочатку я не зрозуміла, що за крики. Я бачила, як м’яч потрапив бабусі в голову. Але трирічна дитина не зможе вдарити з силою. Але мене ніхто не слухав. Здійнявся такий лемент. Бабуся, якій м’яч потрапив у лоба, держалась за голову, хитаючись зі сторони в сторону, і стогнала. Інші бабусі грозили на мене і мою донечку кулаками. Я не стала з ними сперечатися, забрала Каріну, і пішли додому.
Але на цьому не закінчилось. Увечері у двері подзвонили, на порозі стояв син тієї бабусі. Він почав кричати, що засудить, і вимагав відшкодувати за те, що вдарили його маму м’ячем. І що виховала я не зрозуміло кого. Я була шокована. Невже їхні діти завжди були правильними. І за що сварити мою трирічну донечку.
Зателефонувала своїй подрузі, розповіла про пригоду. Навіть поради в неї питала, тому що взагалі не розумію, чому підняли таку бучу. Мабуть, бабусі так розважаються. Сваритися з сусідами я взагалі не хочу. Але і дитину свою ображати не дам. Кілька днів на дитячий майданчик ми з Каріною не ходили. Прогулювались по парку, щоб бабусі трохи заспокоїлись.
