Зносіть цю халупу! волав бізнесмен, не здогадуючись, що до будинку вже наближається офіцер спецназу.
Артем ніколи не любив листопад. У листопаді багнюка під ногами така густа, що здається, ніби тягне за собою, а небо опускається так низько, що, здається, торкається вершечків дерев. Залізничний рейсовий автобус висадив його на роздоріжжі, обдавши густою хвилею дизельного диму, і понісся у туман по шосе.
До рідного села залишалось десь півтора кілометри ходу. Наплічник тягнув плечі звичною вагою привіз гостинці: пухову хустку, коробку «Корівка», які бабуся Ніна завжди любила, і добру банку кави. Він не телефонував їй хотілося побачити в очах справжню радість, коли відчиниться хвіртка. Три роки контрактної служби, важке поранення, півроку лікарень Артем втомився. Йому мріялося про тишу, потріскування дров у печі й гарячу випічку з рук баби.
Натомість тиша обійшла його дім стороною.
Ще не дійшовши до рідної Зарічної, він почув потужне гудіння. Це дизель працював на холостих рівно, впевнено, натужно. Артем почав крокувати швидше, перестрибуючи калюжі. Знайомий паркан, який він сам фарбував чотири роки тому у зелений колір, нині лежав на землі розломаний.
Біля відкритої брами стояв кремезний чорний позашляховик. Поряд двоє хлопців у шкіряних куртках переминалися з ноги на ногу, лускаючи насіння і плюючи прямо у холодний багнюк. Далі, на самому ґанку, стояв чоловік у верблюжому пальті й височів над маленькою згорбленою постаттю в старій стьобанці.
Ти, стара, зовсім з глузду зїхала? вигукнув чоловяга. Я ж давав тиждень! Тиждень! У мене техніка стоїть, інвестори нервують!
Синочку, куди ж мені подаватись?.. голос у Ніни тремтів, ледь не переходив у плач. Зима скоро Тут мій дід, тут усе господарство
У пансіонат підеш! огризнувся він і копнув старе діряве відро своїм лакованим черевиком. Відро з гуркотом покотилося по двору. Зносіть цю халупу! звернувся він до помічників із насінням. Раз по-людськи не доходить!
Один із хлопців єхидно всміхнувся і рушив крок вперед.
Артем не кричав. Та й не біг. Тихо зайшов на подвіря, як його вчили. Наплічник безшумно злетів з плеча на траву.
Хлопець у куртці помітив його лише коли між ними залишилося не більше двох кроків.
Е, чоловіче, ти хто не встиг договорити.
Короткий рух і Артем миттєво вибив нападника з рівноваги. Той схопився за живіт, впав навколішки. Другий спробував втрутитися, але зустрів погляд Артема.
В Артемових очах не було ні злості, ні паніки, тільки холодище людини, яка бачила важче, ніж міг би собі уявити цей городній хуліган.
Стій, тихо промовив Артем.
Чоловік у пальті різко обернувся. Його доглянуте обличчя перекосило від подиву.
А ти хто такий? Звідки тут взявся?
Артем підійшов до бабусі. Вона невірячими очима дивилась угору, стискаючи руки на грудях:
Артемчику ледь чутно прошепотіла вона. Натурально живий
Він обійняв її однією рукою, відчуваючи, як вона змарніла і стала ще крихкіша. З неї ледь тхнуло валеряною й старою теплою шерстю.
Живий, бабусю. Йди вже в хату, став чай.
Чуєш, герой! бізнесмен ступив до них, аж плювався від злості. На кого ти тут випішся? Я Едуард Кротик! Пів району моє! Ти відповіси за напад на охорону!
Артем повернувся неспішно, підійшов до Кротика майже впритул. Той був вищий, але відступив, почувши небезпеку.
Послухай, Едику, сказав Артем невиразно, але твердо. Збирай своїх горе-помічників. Сідай у машину. І щоб за хвилину й запаху твого тут не було.
Кротик аж почервонів.
Ти що, мені погрожуєш? Я повернусь, завтра ж тут усе з землі зрівняю разом із вами!
Він жестом покликав своїх, що вже ледве стояли на ногах, і всі поспішили до авто. Двері грюкнули так, що з даху зірвалася ціла зграя горобців. Позашляховик лютував на місці, зриваючи колеса у квітник, і зник за поворотом.
У хаті, попри тепло, незатишно світився жовтий світильник над столом із смаженою картоплею. Бабуся Ніна нервово виставляла на стіл домашні огірки, мариновані гриби та квашену капусту, але руки тремтіли, аж виделка дзеленчала по тарілці.
Місяць тому ті зявилися, розповідала бабуся, вдивляючись у вікно. Спершу все посміхалися, кликали землю продати. За копійки. Потім зявився цей Кротик. Сказав, що базу відпочинку тут будуватиме, бо ж річка поруч.
Ну і багато хто пристав на їхні умови? Артем сьорбав чай, такий же солодкий, як у дитинстві.
Майже всі. В Петрів корову викрали, потім в лісі знайшли не живу. В Семенових вночі поки спали хата зайнялася. Люди бояться, Темо. В Кротика брат у райраді, племінник у поліції. А нам, старим, що вдієш?
Артем мовчки слухав і відчував, як у грудях скручується сталевий дріт. Він добре таких знав. Не зупиняться. Якщо сказав Кротик, що приїде приїде. І не самі.
Документи на хатину де?
В шкатулці, у комоді все, синочку.
Добре. Лягай, бабо, спати. Я на варту стану.
Тоєї ж ночі Артем не зімкнув очей. Оглянув подвіря: з парканом біда дірявий, за хатою суцільний ліс, підійти можна безшумно, а дім із дерева спалахнути вмить.
Вийшов на ґанок, закурив. Мобільний звязок глушив постійно, довелося лізти на горище.
Набирає номер. Довгі гудки.
Алло? на тому кінці голос бадьорий, хоч уже за три.
Саня, здоров. Це «Тихий».
Тихий! Брате! Де ти пропав? Думали, ще у госпіталі.
Я в Соснівці, у бабусі. Тут біда. Черговий місцевий князьок розперезався. Завтра, каже, приїде з технікою, буде зносити хату. Щось треба рятувати.
Скільки їх?
Вдень бачив трьох, завтра підженуть більше. Є звязки у поліції, закону нема.
Кидай геолокацію. Ми якраз під Кременчуком. До світанку підскочимо.
Саню, головне обережно. Без лишніх рухів.
Ти що, ми ж культурні.
Артем спустився з горища. До світанку залишалося чотири години.
На ранок потягнувся за вікнами густий туман. Артем, начищаючи яблуко, сидів на сходах. Бабусю вмовив досидіти у кімнаті.
Вони під’їхали, як годинник, о девятій. Кротик не збрехав.
Спершу запахло дизпаливом, потім із білої мли виліз жовтий бульдозер з піднятим ковшем. За ним два чорних джипи і білий мікроавтобус.
Кортеж прикатив до брами.
Першим із авто вийшов Кротик у короткій куртці. Поруч кремезний дядько зі шрамом на щоці, явно головний серед охорони. Із бусика висипалося людей зо дванадцять різношерстої публіки, в спортивках і камуфляжі, з бітами й трубами в руках.
Ну що, рятівнику, речі вже зібрав? Чи допомогти? Кротик хижо всміхнувся.
Артем піднявся, відкусив шмат яблука.
Я ж учора казав, Едику, чуєш але не слухаєш.
Ломай паркан! заверещав Кротик до бульдозериста. А цього героя навчити, як поважати старших!
Бульдозер рикнув, випустив клуби чорного диму і загуркотів гусеницями. З бітами і трубами натовп рушив до хвіртки. Артем спокійно стояв на сходах один у простій вязаній кофті.
Орендовані забіяки людини Кротика відчували силу велика купа, за спинами пиха і гроші.
Ти, борець, сам лягай, ціліше будеш, мугикнув охоронець зі шрамом.
Тут на краю вулиці, з боку лісу, загуркотіли мотори не бульдозерне, а зле, різке ревіння.
Всі обернулися.
До двору, розбризкуючи бруд, летіли два українські «Богдани». Не військові, але імпозантні. Водії вивернули передні колеса і заблокували виїзд Кротика.
Двері відчинилися.
Вийшли семеро. Нікому не кричали, не махали нічим. Просто стали поруч, плечем до плеча, упевнені. Одягнені просто спортивки, берці. Виглядом учасники бойових дій.
Саня кремезний, рудий, з веселими очима вийшов вперед.
Доброго ранку, земляки! гучно привітався він. А нас чомусь не покликали на цю гулянку?
Кротик помітно занервував.
Це приватна територія! А ви хто такі?
Ми? Саня посміхнувся. Ми помічники: бабусям дрова носимо, паркани фарбуємо. А ви напевне, заблукали.
Прибрати їх! зблід Кротик. Всіх!
Озброєна юрба кинулась уперед, але швидко пожалкувала.
Сутичка тривала рівно півтори хвилини.
Друзі Артема діяли злагоджено й чітко. Кожен рух без метушні, коротко й по справі. Охоронець зі шрамом замахнувся трубою на Саню, але той спокійно ухилився й поклав супротивника на землю, заблокувавши йому руку.
Лежати! скомандував хтось із хлопців. Голос був такий, що навіть бульдозерист заглушив мотор і тримався за руки.
За хвилину команда Кротика лежала у багнюці, приходячи до тями. Сам Кротик, блідий як крейда, стояв біля машини. Артем наблизився.
Едику, телефон діставай.
Нащо?.. перелякано спитав той.
Області новини глянь.
Позаду підскочив Саня, заглянув у екран.
О, вже є! Пришвидшилися…
На екрані матеріал: «Беззаконня під Соснівкою: бізнесмен Кротик і районна влада тиснуть на пенсіонерів. Є відеодокази».
І відео: як Кротик копає відро, як кричить на бабусю, погрожує.
Бач, Едику, в мене не тільки хлопці спортом уміють займатись є друг, що любить про таке писати. Те відео вже у прокуратурі. І в приймальні облдержадміністрації.
Кротик випустив телефон у грязюку.
Може домовимось?.. Я готовий… Я заплачу… багато…
Звісно домовимось, спокійно кивнув Артем. Збираєш своїх. Техніка і геть. Якщо бодай волосина впаде з голови моєї бабусі, чи сусідам щось я сам прийду до тебе. Ясно?
Крутил головою, мов китайський болванчик.
Поліція підїхала за годину. Не місцева обласний спецбат. Губернатор побачив шумний матеріал у мережі й дав доручення перевірити «діяльність» Кротика. Всіх завантажили у службовий транспорт і повезли у відділок.
Ввечері у хаті баби Ніни було тісно.
Стіл поставили посеред кімнати, запах стояв смажене мясо, домашні закрутки й дим з печі. Саня сміявся, хлопці травили анекдоти, Артем доливав чай. Бабуся Ніна сиділа на чолі, щаслива, зі щоками аж світлилася, підкладала гостям варені пиріжки.
Дякую, дітки, втирала сльози бабуся. Якби не ви…
Та ви що, Ніна Кузьмівна, відмахувався Саня. Ми давно думали тут зупинитись. Повітря ж яке…
Коли зайшло, хлопці вийшли на ґанок. Небо прояснилось, туман розвіявся і висипали зорі… такі колючі й яскраві, як бувають тільки наприкінці осені.
Далі що будеш робити? спитав Саня, закуривши.
Артем глянув на паркан, на стару хату, яку вони вже почали підправляти.
Поки залишуся. Дах перекрити треба. Сарай новий поставити. І яблуні…
Що яблуні?
Старі бабуся каже, не прижились. Треба нові садити Антонівки.
Саня усміхнувся, вдарив по плечу.
Гарна справа. Творити на все життя.
Вранці друзі поїхали. Артем стояв біля хвіртки, проводжав машини очима. Потім розвернувся до хати. У вікні світився теплий вогник бабуся поралась на кухні.
Він взяв лопату. Земля була тверда і холодна, але Артем знав: аби дерево посадити від душі, воно візьметься навіть у листопаді. Головне щоб коріння було справжнє. А в них тут коріння таке, що ніякий бульдозер не вирве.
