**Зрада та розплата: зруйнована родина**
— Вже пізно сперечатися. Треба вирішувати, що робити далі. Прийдеться платити за навчання Софійки, хоча б за перший курс. Вона у нас розумна, підтягне знання і переведеться на бюджет, — втомлено сказала Олена, дивлячись на чоловіка.
Ярослав знизав плечима, ніби розмова його не стосувалася.
— Яро, ти взагалі мене чуєш?
— Так, — буркнув він, не відриваючи очей від телефона.
— Тоді треба продавати мотоцикл. У мене колега цікавився. Продамо, а гроші підуть на навчання Софійки.
— Ні, Лено. Мотоцикла не продаємо, — різко відповів Ярослав, змусивши дружину завмерти від несподіванки.
— Це ще чому?
Відповідь була як удар під ребра.
Олена завжди вірила, що родина — це фортеця, збудована на довірі й компромісах. Вони з Ярославом прожили разом двадцять три роки, пережили труднощі, збудували будинок у передмісті Львова, виростили доньку. Але останнім часом усе змінилося. Ярослав став дратівливим, замкнутим. Олена думала, що це через смерть його брата Богдана, з яким він був дуже близький.
Богдан залишив дружину Марію та сина Тарасика. Олена та Ярослав підтримували їх, часто на шкоду собі. Але цей випадок став останньою краплею.
— Я пообіцяв мотоцикл Тарасикові, — кинув Ярослав.
— Почекай… Як ти міг? Ми ж домовилися продати його для Софійки! — Олена відчула, як кров прилила до обличчя.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на сімейній нараді, коли Софійка закінчувала школу! Вона обрала складну спеціальність, з високим балом!
— Тоді я не знав, що Богдан помре, а Тарасик залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці вона не потрібна?! — Олена намагалася достукатися до чоловіка, але він мовчав, дивлячись у підлогу.
Вона подумала, що він погодився, і почала готуватися: дізнавалася, як оформити платне навчання для Софійки. Дні промайнули в клопотах.
Ввечері, накриваючи стіл на вечерю, Олена почула дзвінок телефону. На екрані засвітився номер Марії.
— Оленко, дякую тобі велике за подарунок! — голос вдови був сповнений радості.
— Який подарунок? — здивувалася Олена.
— Мотоцикл! Ярик подарував його Тарасикові. Ти б бачила, як він щасливий! Він з дитинства мріяв про байк, Богдан обіцяв подарувати на вісімнадцять. Але після його смерті… звідки в нас гроші? А Ярик здійснив мрію сина! Дякую вам!
Серце Олени стислося.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, Оленко. Ярик подарував його Тарасикові. Ти не знала?
Олена мовчала, не в змозі вимовити слова. Цей мотоцикл вони з Ярославом купили три роки тому на спільні заощадження. Вона погодилася на покупку за однією умовою: якщо знадобляться гроші для Софійки, мотоцикл продадуть.
В голові з’явився недавній розговор із донькою:
— Мамо, я все з’ясувала, треба внести аванс.
— Звісно, Софійко, ми з татом все вирішили. Завтра покупець приїде дивитися мотоцикл…
Тепер ці слова звучали як насмішка.
— Гаразд, чую, ти зайнята, — сказала Марія і поклала трубку.
Коли Ярослав увійшов у будинок, Олена сиділа на дивані, стискаючи телефон.
— Яро, мені дзвонила Марія. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він завмер, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без мого дозволу? Потай?!
— Лено, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Ярославе! Ми купували його разом, з умовою, що продамо для Софійки!
— Та що ти заладила про навчання! — гаркнув він. — Не розумієш? У мене немає сина. Ти народила мені лише доньку. А Тарасик — справжній хлопець. Я пообіцяв Богданові піклуватися про нього, як про рідного.
— Серйозно?! — голос Олени задрижав від болю. — Софійка для тебе не спадкоємиця? Не рідна?
З коридору почулися кроки. Софійка стояла у дверях, бліда, з очима, сповненими сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав племінника? — її голос тремтів.
— Навчання — не головне, — буркнув Ярослав. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Тарасикові ніхто байк безкоштовно не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Софійка, розвернулася і пішла у свою кімнату, грюкнувши дверима.
— Подивися, що ти наробив! — Олена ледве стримувала гнів.
— Лено, я втомився. Ти завжди незадоволена. Я втратив брата, Тарасик — батька. Ти цього не розумієш?
— А ти, схоже, втратив доньку, — холодно відповіла вона.
Останні місяці Олена помічала, як Ярослав віддаляється. Він затримувався на роботі, став потайливим, часто відвідував Марію.
— Просто підтримую її, вона сама, — говорив він. — Тарасик просив допомогти з мотоциклом, він вчиться на автослюсаря, любить техніку.
Олена й сама допомагаОлена стояла біля вітражного вікна, дивлячись на осінній дощ, і зрозуміла, що більше не має сил боротися за те, що ніколи не було справді її.
