Зрада під час ювілею: як випадкова зустріч змінила все
Соломія вже підходила до затишної кав’ярні у центрі Львова, коли до неї донеслися знайомі голоси — вони вдарили по серцю, ніж гострі ножиці. Вона сповільнила крок, відчуваючи, як кров застигла в жилах.
— Забудь про цей ювілей, — шепотів Богдан, нахиляючись до вуха Ольги, найкращої подруги Соломії. Його голос був солодким, майже змовницьким. — Поїдем до мене. Соломія все одно повернеться не раніше ночі, — він самозадоволено хмикнув, ніби вже святкував перемогу.
Ольга відповіла з легким глузом, але в її тоні промайнула нерішучість:
— Звісно, до тебе. А як Соломія повернеться? Вікном вистрибувати?
— Навіщо у вікно? — Богдан упевнено обняв її за талію. — Якщо погодишся, я просто вкажу їй на двері.
Соломія завмерла, ніби світ навколо розвалився. Вона знала Ольгу — її вільні погляди, її легкість у спілкуванні з чоловіками. Але Богдан… Три роки разом, три роки надій на сім’ю, на пропозицію, якого вона чекала. Рік із них вони жили у його новій квартирі в центрі міста, купленій в іпотеку. Ремонт, рахунки, побут — усе легло на її плечі. Вона тішила себе думкою, що загс — це формальність, що їхнє кохання вище за папірці.
Тепер же пелена спала з очей. Усе було брехнею. Сім’ї не буде. Вона для нього — лише тимчасова підтримка, поки він не знайде когось «кращого».
Півроку тому померла мати Соломії. Тоді її вразила холодність Богдана. Він не поїхав з нею на похорон, не допоміг з організацією. Лише кинув сухо:
— Продай там щось. Знаєш, у мене іпотека, ремонт. Може, рідня в борг дасть. А коли дім продаси, розрахуєшся.
Слово «розрахуєшся» тоді різнуло її, як лезо. Але вона його виправдала: втомився, обмовився, не те мав на увазі. Богдан завжди був мовчазним, замкнутим. «Усе в собі тримає, — хвалилася вона подругам. — Такий не зрадить». Ольга сміялася, ніби підтримуючи.
Тепер, стоячи біля кав’ярні, Соломія не стала чекати продовження. Серце калатало, сльози пекли очі, але вона змусила себе діяти. Вона махала прохожим такси з такою силою, ніби від цього залежало її життя. Машина зупинилася, Соломія стрибнула на заднє сидіння, намагаючись не озиратися, наче за нею женуться.
— Швидше, швидше! — крикнула вона, ляпнувши водія по плечу.
Не встигла машина від’їхати, як телефон загорівся вхідним дзвінком. Богдан.
— Ти де? Я тут сам, як ідіот, усі питають про тебе! Ти мала бути вже тут, що трапилося? — його голос звучав роздратовано, але Соломія, не відповідаючи, вимкнула телефон і викинула його у вікно. Сльози хлинули потоком, як у дитини, у якої відібрали усе. Вона ридала, захльобуючись, оплакуючи зраду, свою наївність, втрачені роки.
Машина мчала вперед. Соломія, поступово опам’ятовуючись, зрозуміла, що не сказала водію адресу.
— Куди ми їдемо? — запитала вона, витираючи сльози.
— Додому, — спокійно відповів водій.
Але за вікном миготіли не міські вулиці, а темна просілочна дорога.
— Додому? Куди додому? — її голос затремтів від страху.
— Тобі адресу сказати? — водій відповів різко, майже з глузом.
— Зупиніться! Зараз же зупиніться! — закричала Соломія, паніка охопила її.
— Прямо у полі? — він засміявся. — Що ти тут робитимеш?
— Я в поліцію подзвоню! — випалила вона, але тут же згадала, що телефона більше немає. Вона розповіла все цьому незнайомцю, і тепер він знав, що вона одна, беззахисна. Залишить її в лісі — і ніхто не занепокоїться.
Соломія у відчаї потягнула за дверну ручку, але в темряві, з тремтячими руками, не змогла її знайти. Сили покинули її, сльози знову полилися — тепер тихо, безвідчайно. «Хай буде, що буде, — подумала вона. — Хай цей маніяк робить, що хоче. Більше немає ні болю, ні зрад».
Машина різко гальмує. Водій мовчки підійшов до її дверей.
— Виходь, — сказав він.
— Не вийду! — раптом у Соломії спалахнула іскра. Вона вирішила боротися. Жити.
— Не дурій, Соломіє, — спокійно сказав водій.
Вона підняла голову і вперше подивилася на нього.
— Руслан? — прошепотіла вона, не вірячи очам.
Перед нею стояв її однокласник, Руслан, якого вона не бачила зі школи. У пам’яті мелькнули уривки: після випусВін привітно посміхнувся, ніби начебто нічого й не трапилося, та простягнув їй руку.
