Тінь зради
Шостий день поспіль Оксана не розмовляла з чоловіком. Все почалося минулого вівторка через дрібну сварку. Андрій забув дістати м’ясо з морозилки, хоча Оксана двічі нагадувала. Але він, повернувшись з роботи, знову втупився у ноутбук, захоплений терміновими звітами.
— Андрію! — голос Оксани з кухні дзвенів від злості. — Ти спеціально ігноруєш мої прохання? З чого мені готувати вечерю, якщо м’яса немає?
— Пробач, кохана, — відгукнувся Андрій, не відриваючись від екрана. — Зовсім закрутився. Давай замовимо піцу? Або суші?
— Замовляй, що хочеш! — кинула Оксана, натягуючи пальто.
— Куди ти? — Андрій вийшов у передпокій, здивовано дивлячись на дружину.
— Пройдуся, — відрізала вона і грюкнула дверима.
Андрій знизав плечима й повернувся до роботи. За дві години він замовив піцу, чекаючи Оксану. Але вона повернулася лише опівночі, коли Київ вже потонув у зимовій тиші.
— Де ти була так довго? — скрикнув Андрій.
— У кафе вечеряла, — холодно відповіла Оксана.
— Сама? В такий час?
— А що такого? Ти ж не подбав про вечерю. Довелося шукати, де поїсти.
— Ти мені вічно цю курку пригадуватимеш? — спалахнув Андрій. — Ну, забув! З ким не буває!
— Справа не в курці! — Оксана зірвалася на крик. — Ти до мене ставишся несерйозно! Жодної уваги! Мої слова для тебе — пустий звук!
— Що? — Андрій примружився, відчуваючи, що сварка роздута з нічого. Але, щоб не загострювати, додав: — Гаразд, поставлю нагадування в телефон.
Ця відповідь лише додала масла у вогонь. Оксана вранці мовчала, увечері ігнорувала чоловіка. На третій день Андрій не витримав. Підійшов, спробував обійняти її, але вона грубо відштовхнула його руки і пішла у спальню, гучно хлопнувши дверима.
— Не хочеш — як хочеш, — пробурмотів Андрій, відчуваючи, як роздратування накатує хвилею. На роботі й так вистачало проблем, а тепер і вдома його чекала холодна війна.
Тиждень минув у мертвій тиші. У середу, у святковий вихідний, Андрій вирішив помиритися. Встав рано, приготував сніданок: омлет, тости, каву з її улюбленою ванільною пінкою. Але Оксана увійшла на кухню, навіть не глянувши на стіл.
— Нам треба розлучитися, — випалила вона.
— Що?! — Андрій завмер, ніби громом уражений. — Через курку?!
— Годі вже про цю курку! — крикнула Оксана, стискаючи кулаки. — Я ж сказала, справа не в ній! У нас нічого не вийде! Коли ми одружилися, ти був іншим — турботливим, уважним. А тепер від тебе доброго слова не дочекаєшся!
— Та що ти несеш?! — Андрій все ще любив Оксану і старався для їхньої родини. — Як це я не приділяю уваги? Ми ж ходимо разом у кіно, у кафе! Так, у будні я зайнятий, але у вихідні я завжди з тобою!
— Я не відчуваю тебе поруч, — холодно відрізала Оксана. — Ти десь у своїх думках. Я ніби зайва у твоєму житті.
— Зайва? — Андрій задихнувся від образи. — Я задумливий, так, але це через роботу! Ти ж знаєш, яке в мене навантаження!
— Ось саме! — перебила Оксана. — Ти вічно зайнятий, а результатів немає! З такими зусиллями ти повинен мільйони заробляти, а ми все ще в цій однушці! Я мріяла про море, а з тобою його, схоже, ніколи не побачу.
— Оксанко, я працюю, не покладаючи рук! — благав Андрій. — Хочу квартиру більшу, хочу на море! Почекай трохи, все буде!
— Три роки у шлюбі, а нічого не змінюється, — голос Оксани став крижаним. — Ти обіцяв це перед весіллям. Даремно я тобі повірила.
— То ти вийшла за мене через обіцянки? — Андрій нахмурився, серце стиснулося від болю. — А я думав, ти мене любиш…
— Люблю, але… — Оксана зупинилася, розуміючи, що сказала зайве. — Я все сказала. Піду збирати речі.
Залишившись сам, Андрій дивився на охолАле тепер, дивлячись на її поспішний відхід, він усміхнувся, бо знав — без цієї зради він ніколи не знайшов би справжнього щастя.
