Оксамита зрада
Оксана не знала, куди себе подіти — ходила по квартирі, як зашугані вовчиця. Її тривожила поведінка чоловіка. Останніх кілька днів Андрій став незвично уважним: допомагав по хазяйству, готував смачні обіди, приносив квіти. Всі ці прояви дбайливості викликали підозру. “Він точно в чомусь провинився”, — подумала Оксана, підійшовши до вікна. Погляд мимоволі ковзнув униз — і серце стислося. Вона різко відскочила. “Невже він здатний на таке?” — прошепотіла вона, не вірячи власним очам.
У цю мить за спиною почувся жіночий голос. Це була його дружина — Тетяна.
Андрій стояв біля вікна, спостерігаючи, як Оксана, їхня сусідка, виводила на прогулянку свого малого цуценя. Тетяна підійшла, теж глянула у вікно — і миттєво напружилася.
— Про що замислився? — запитала вона з холодком.
— Про роботу, — зітхнув він, уникаючи її погляду. — Один колега направив справи, тепер перероблюю.
Вона уважно подивилася на чоловіка. Щось у його голосі й виразі обличчя зраджувало брехню. Але лише кивнула і пішла на кухню.
Андрій відчував, як у ньому закипає дратівливість. Тетяна останнім часом діяла йому на нерви: стала гострою, прискіпливою. Він почав шукати тепло деінде. І знайшов — в Оксані. Вона була тихою, усміхненою, жила одним поверхом вище.
Того вечора на роботі вимкнули світло, і його відпустили раніше. Він трохи полежав удома, потім вийшов прогулятися. Оксана якраз була у дворі. Не втримався — підійшов, зав’язалася розмова. Закінчилося все візитом у кав’ярню. А потім — її квартира.
Вранці він прокинувся із тягарем провини. Дома висіло їхнє весільне фото, де вони з Тетяною — молоді, закохані. Він згадав, як присягався їй у вірності. «Назавжди» — це слово тепер дзвеніло глумом.
Він приготував вечерю — запіканку, улюблену Тетяною. Коли вона прийшла з роботи, втомлена, але задоволена, похвалила його, навіть поцілувала. А він стояв із натягнутою усмішкою, прокручуючи в голові останні події.
Через кілька днів у нього випала вихідний. Він уникав Оксану, почувався брудним. Але його тягнуло до неї, як магнітом. Коли Тетяна пішла на роботу, він знову опинився у сусідки.
Тетяна почала помічати зміни. Андрій став надто слухняним, але водночас віддаленим. Вона відчувала — він щось приховує. І одного дня, побачивши, як він нишком спостерігає за Оксаною з вікна, усе стало на свої місця.
Скандал вибухнув на кухні.
— Ти з нею спиш? — вистрілила вона, ткнувши пальцем у вікно.
Андрій завмер. Потім почав лепетати безглузді виправдання, але було вже пізно. Вона вигнала його без вагань.
— Іди до неї! Влаштувався зручно, поверхом вище. Переїжджай!
Він намагався щось пояснити, але Тетяна вже не слухала. Він вийшов, збираючи речі, і незабаром його голос пролунав на сходовому майданчику:
— Оксаночко… Пустиш? Вона мене вигнала…
Оксана, схоже, не очікувала такого повороту, але після паузи двері відчинилися.
А по Тетяниних щоках котилися сльози. Не від болю — від розчарування. Вона думала, що він принаймні спробує боротися, але він пішов одразу. Без слів. Без спроби врятувати. Без сорому.
І вона вирішила: «Краще вже буду сама, ніж з тим, хто так легко зраджує». А завтра… вона заведе кота. Чи собаку. Вони, у крайньому разі, вірніші за більшість людей.
Щоденник чоловіка: інколи страх залишитися самотнім робить нас сліпими. Але правда з’являється, як тільки ти наважуєшся подивитися їй у вічі.
