Вона жила звичним життям, як більшість. Сім’я, робота, догляд за сином, школа. І все! Що було поза тим? Нічого! Була пустота. Анна жила життям чоловіка, сина. Жила роботою. І аж ніяк не думала про себе. Аж поки не зранили її зрадою, байдужістю, грубістю…
Анна відчувала себе вкрай втомленою суєтою життя і тим болем, що завдавали їй найближчі люди. Але вона мовчала. До останнього мовчала, аж поки лікар не озвучив діагноз цієї страшної хвороби. Жінка лиш голосно зойкнула і знову вмовкла. Лиш надто сильно загупало в грудях серце. Здавалося, вирветься з грудей.
Лікар ще втішав Анну, що «ця хвороба – не вирок… багато хто виходить з неї…лиш треба прикласти трохи зусиль…» . Але Анна не чула його слів.
Вона рвучко вийшла з кабінету. Світ навкіл наче став іншим. Усе змінилося – його барви, звуки і люди навкіл… Анна була наче в сні. Додому їй не хотілося.
Жінка йшла навмання людною вулицею. Її очі на мить зупинилися на розкішному платті у вітрині магазину. Анна трохи призупинила ходу, а потім відчинила двері і зайшла всередину.
-Хочу приміряти плаття… Таке як на манекені, – звернулася до продавчині.
Остання скептично зміряла Анну поглядом, але все таки виконала її прохання.
Аж тепер Анна згадала, що вже впродовж багатьох років нічого нового собі не купувала. Доношувала старе пальто і плаття застарілих фасонів.
А це було їй до лиця – улюблений бірюзовий відтінок і фасон, що підкреслював її вигини фігури. Продавчиня аж ахнула, коли побачила, як змінилася жінка у новому наряді. Анна вперше без вагань придбала собі нову сукню.
Минула година часу. Вона несподівано для себе заглянула в перукарню і попросила пофарбувати їй волосся та зробити зачіску. Жінка розслабилася і милувалася собою в дзеркалі, поки майстер чаклувала над її волоссям.
Колись ще в студентські роки хлопці ледь не чубилися за неї. Була навпрочуд гарною дівчиною. Багато її однокурсників боялися залицятися до неї, щоб не отримати облизня.
Дівчина з усіх залицяльників вибрала Назара. Чому так сталося – сама не знає. Назар не був аж надто вродливим, але користувався успіхом у дівчат. Хлопець вправно цим користувався. Позустрічається місяць-два і йде до іншої.
До Анни підбивати клинці не поспішав. Мабуть, також боявся, що піднесе йому дівчина гарбуза. Та якось на одній студентській вечірці осмілів, запросив на танець, а опісля разом сходили на каву. Відступати Назару від Анни чомусь не хотілося. Так дійшло до вінця.
Перший рік спільного життя був у подружжя безхмарним. Згодом Анна народила сина, якого назвали Орестом. Дитина поглинула всю увагу жінки. Молодий татусь не поспішав допомагати дружині. На будь-яке прохання кидав фразу: « Живеш у моїй квартирі, ще й наймитом мене хочеш зробити». Отож весь догляд за немовлям та кухня лягли на плечі Анни.
Вона не скаржилася – тягнула все на собі. Чоловік заробляв гроші, утримував сім’ю. Однак з появою сина у нього відновилися й походеньки «по дівчатах». Почав «затримуватися на роботі» до пізна. Звісно, Анна догадувалася в чому річ. Але докори чоловік умів повернути так, що виходив сухим з води. Мовляв, ось вас тепер двоє на моїй шиї сидить, а ти ще мене пиляєш. Дякуй, що живеш у достатку. Маєш гроші і на памперси, і на ліки, і на харчування. Чого тобі ще треба?
Жінка від цих слів змовкала. У ці миті у неї переверталося все всередині. «Як він сміє так казати?» Знала, що його дратує плач сина, запах молока і ліків і її колискова…
Проте прикушувала язика і тягнула життєву лямку далі. Віддавала тепер себе цілком синові, що зводився на ноги і вимагав усе більше уваги. Власними бажаннями нехтувала як чимось неважливим. Забула про нові наряди, косметику, салони краси, манікюри. Це все тепер не для неї.
Звиклася також зі зрадами чоловіка, бо відчувала безсилля перед такими його поступками. А він і не приховував від неї присутність у його житті інших жінок, немов хизувався перед нею. Куди ж їй іти? Повертатися у батьківську хату? Там живуть її два брати. Та й люди засміють, що не зуміла вберегти сімейне вогнище. У неї росте син – її надія.
Вона забула, що таке зустрічі з друзями. Своє розкішне волосся заплітала у тугий вузол, а красиве тіло ховала під безформною одежею.
Якось чоловік узяв її колишнє фото до рук і промовив до сина: «Ось глянь, якою красунею колись була наша мама. А тепер глянь яка вона». Малий зневажливо кинув погляд на маму.
Ці слова і погляд як постріл пронизали її тіло. Вона мимохіть схопилася за груди:
-Навіщо ти так?
-Щоб син знав на кому треба одружуватися, – іронічно відповів Назар.
… Сьогодні Назар застав її перед дзеркалом. Любувалася собою в ошатній сукні на високих підборах. Чоловік аж зашпортався.
-З якого це дива ти так нарядилася? Що гроші нема де тратити? Ось син закінчує школу і треба заощаджувати на навчання.
Посипалися на Анну питання одне за одним.
Жінка мовчала, наче не чула дошкульних питань, а потім кинула:
-Я почала жити.
Так Анна забула на якийсь час про свою хворобу. Про свій діагноз не розповіла нікому. Вона почала більше уваги приділяти собі. З оновленням гардеробу знову перетворилася в красуню. Сусіди і колеги по роботі сприйняли, що у неї появився залицяльник. Також в’їдливі слова щодо її таких змін почав кидати чоловік:
-І хто ж цей щасливчик, що ти до нього так одягаєшся? Ну-ну… Дивися мені, щоб не пішла слідом за ним. У тебе є чоловік і дорослий син.
-Я смакую життя, – загадково відповідала жінка.
Дорогою додому купувала собі квіти. Додому не поспішала. Гуляла парком, смакувала запашну каву, спивала запах літа, що щедро обдаровувало всіх теплом, милувалася собою у вітринах магазинів, усміхалася у відповідь до незнайомців. А в душі застигло ридання, у тілі – слабкість.
Лікар не впізнав своєї пацієнтки. Перед ним стояла красуня з усмішкою на устах.
-Ви молодець! Я вірив, що ви сильна і справитеся…- бурмотав лікар. Але аналізи були невтішними, і він не знав, що казати далі.
-Жаль, що я так пізно збагнула, що таке по справжньому жити, – зронила вона на мовчання лікаря.
Уночі їй снився небокрай і мама, що кличе до себе і Анна біжить їй назустріч. Біжить, що є сили. Спотикається і падає в обійми матері, що давно відійшла у засвіти.