Оля дивилася на свекруху та думала: “Ну якою ж треба бути безвідмовною служкою свого чоловіка, щоб знімати з нього чоботи. Мало того, що він п’яний, мовчить, нічого не тямлячи, так вона ще й пальці ніг перевіряє, приговорюючи: «Слава Богу! Теплі ніжки, не замерзли. Та шкарпетки-то вовняні, щільні, сама в’язала.»
Здивуванню невістки не було меж. Свекруха підняла з дивана чоловіка, взяла під руку, міцно притиснула до себе й поволі повела до ліжка. Вкрила, як дитину, ковдрою, поставила на табурет велику кружку квасу й пішла, щаслива, чаю пити. Олі мало не вирвалося:
— А де ж крики, кидання чобіт, підзатильники?
Але замість цього вона побачила задоволене обличчя свекрухи й почула, як та не то виправдовувала чоловіка, не то хвалила:
— Давно не пив, мабуть, зустрів когось із друзів. Хай відпочине трохи, а то ж робота за роботою. Звісно, трохи перебрав, печінка вже не та. Та нічого, потім тиждень на легкому посидить, виправимо, підлікуємо.
Невістка вже рік як вийшла заміж за їхнього сина й встигла помітити, що свекруха завжди перед чоловіком гнеться. Ніколи голосу не підніме, все пояснить, розжує, хоча в кінці зробить так, як їй треба. А якщо свекор занедужає, то вона бігає перед ним навшпиньках.
Якось сказала невістці, що себе, коли захворієш, легше вилікувати — а от чоловіка… Тут крім хвороби ще й його капризи, небажання пити ліки, злість на себе за те, що захворів саме коли робота кипить.
Оля спостерігала за свекрухою й мотала на вус, який став уже густим, як у козака. Ось, наприклад, сядуть обідати, її чоловік тільки голосно хльосне гарячий борщ, як Оля вже очі витріщить, перестає їсти, кладе ложку й дивиться. Він зрозуміє, у чому справа, і починає їсти, давлячись гарячим, боячись зітхнути. А свекруха просто скаже:
— Не поспішай, тобі дитину не годувати й корову не доїти.
На голосне причмокування відповість, що, слава Богу, смачно, раз боїшся, що відберемо. Свекор, зрозумівши натяк, починає їсти тихо та охайно.
Якось до свекра зайшли друзі. Свекруха одразу заметушилась, виставила на стіл закуски й спокійно пішла по своїх справах. Чоловіки сиділи, часом у розмові пролітало щось гостре, але в цілому вели себе добре, щось обговорювали, згадували. Незабаром Олі набридли несподівані гості. Не витримала, запитала в мами:
— Чи не пора їм розходитись? Може, пора й честь знати?
А свекруха у відповідь:
— Це їм вирішувати, коли йти. Двері треба розчиняти, коли гості заходять, а коли йдуть — показувати не на двері, а на стіл, щоб випили на доріжку. Вони раз на рік зібрались удома за столом, не в гаражі й не під парканом — хай посидять. Іди, запитай, чи чогось не вистачає?
І справді, чоловіки пішли всі задоволені, а свекор ще й обняв дружину й поцілував.
Коли затримувався Олин чоловік з роботи, то по виразу обличчя було видно, що Оля нервує, хвилюється, злиться, з очей сиплються блискавки. Свекруха заспокоювала її й казала, що не думай поганого, мало що й де трапляється. Заробляти гроші — не так просто, треба не лише сили, а й час. Може, начальство затримало. А якщо те, про що ти думаєш, то час тут ні до чого — він може й вчасно приходити, і бути чужим, незадоволеним.
Якось свекруха прийшла з двору втомлена, але радісна. На питання невістки, у чому справа, відповіла:
— Ох, допомагала чоловікові, сам тягає! Перекривав дах на птичнику.
Оля насупилась і спитала:
— А це ж жіноча робота — тягати, піднімати, носити? Нехай син допомагає.
Свекруха анітрохи не образилась, а з усмішкою відповіла:
— У господарських справах треба один одному допомагати. Бо разом будь-яка робота спориться. Як кажуть, у гарній сім’ї чотири руки, чотири ноги й один язик, а у поганої — два язики. Ми з ним, поки вибирали дошку, багато чого згадали. Звісно, тоді інші були часи — після війни не до розкошів. Але жили дружно, тримались один одного, шанували сім’ю й не ділили роботу на чоловічу й жіночу. Чоловіки розуміли, що нам важко, але що вони могли зробити, коли все навкруги зруйновано? Іван завжди наперейми брав важче, а я намагалась підмогти, як могла. У будь-якій справі жінка повинна бути поруч! Чоловік знає, що вся тягар на його плечах, але йому приємно, коли дружина цінить його працю й хоче допомогти.
І справді, прийшовши додому, свекор жалів, що дружина втомилась, казав, щоб не напружувалась, але було видно, що разом зроблена робота принесла радість обом.
Оля задумалась і зрозуміла, що свекруха дуже мудро поводиться — не так, як вона. Часто докоряє чоловікові, висловлює невдоволення, ніколи не промовчить. А насправді, можна й самой бути уважнішою, а не показувати свій характер.
На великі свята свекруха готувала багато м’ясних стравОля зрозуміла, що справжнє щастя — не в силі, а в мудрості, і тепер кожен її день починався з посмішки й теплоти, які вона дарувала своїй родині.
