**Щоденниковий запис**
Сьогодні зрозумів, що щастя буває безмежним.
На вихідні я вирішив поїхати у рідне село, провідати стару матір і сестру. Сам живу в обласному центрі, працюю лікарем-кардіологом у міській лікарні, тому рідко вдається вирватися додому.
Мені сорок пять, хоча кажуть, що виглядаю молодше. Був одружений, але давно розійшовся виявились зовсім різними. Дочка вже закінчила інститут, вийшла заміж за однокурсника і тепер живе у його рідному місті.
Добре, що видалось три дні, радів я, збираючись у дорогу. Заїду в магазин, куплю мамі й сестрі дещо з гостинцями.
Я родом із села під назвою «Веселе», хоча нічого веселого там не було. З дитинства мріяв стати лікарем і втекти звідти. Село занепадає молодь розїхалась на заробітки, роботи немає. Залишились переваже старі.
Осінь і зима там особливо сумні. Трохи веселіше стає навесні, коли починаються польові роботи. А зараз, у червні, навколо буяє зелень, і навіть «Веселе» справді здається трохи веселішим.
Їхав автобусом, дивився у вікно. На душі було тепло майже два місяці не бачив рідних.
Мама не дуже добре почувається, добре, що Оленка живе з нею. Інакше довелося б частіше їздити, думав я, дивлячись на поля.
Молодша сестра Олена не поїхала нікуди вийшла заміж за місцевого хлопця й залишилась у селі. Батько помер рано, тому вони з чоловіком живуть у матірній хаті. Захар виявився дядьком рукастим: відремонтував будинок, зробив прибудову для своєї сімї, щоб не турбувати тещу. Олена народила близнюків, але вони тепер у коледжі.
На відміну від мене, Оленка завжди хотіла жити в селі, а я, навпаки, мріяв вирватись із цієї «радості», розповідав я другові Віталіку, якого якось привіз у село. Він був у захваті від природи.
Розумію, Віть, тобі, міському, тут як у казці. А спробуй перезимуй дощі, сніг, багнюка тоді й побачимо, як співатимеш, сміявся я.
Автобус підїхав до «Веселого». Вийшов, оглянувся нічого не змінилось.
Здоров, Дмитре, почув я старенький голос. Переді мною стояла сусідка, баба Параска.
Так, до мами, відповів я.
Добре робиш. Вона тебе чекає Ну, ходь, а я в магазин. Пенсію привезли.
Ввійшов у двір нікого. На порозі мене зустрів кіт Барсик, затерся об ноги.
О, вже й бочка набрався, сміялася Олена, виходячи з хати. Привіт, мандрівнику. Їсти будеш?
На вулиці, сказав я. Де ще пообідаю з таким видом?
Мати якраз йшла з городу, несла полуницю.
Привіт, сину, обняла вона мене. Ходімо, накрию стіл.
За обідом дізнався про всі селиські новини. Хороші й не дуже. Люди, яких я пам
