Вона зрозуміла, що щастя безмежне.
Оксана вирішила на вихідні відвідати рідне село, щоб побачити стару матір та сестру. Сама вона жила в обласному центрі, працювала лікаркою-кардіологом у міській лікарні, тому рідко виймала час на поїздки додому.
Сорок пять років, приваблива жінка, колись була заміжня, народила доньку. Та вже закінчила університет і, вийшовши заміж за однокурсника, переїхала до його рідного містечка. Шлюб тривав сім років розійшлися. Рішення було спільним: життя розвело їх у різні боки.
«Добре, що випало три дні відпочинку», тішилася Оксана. «Треба заїхати в магазин, купити мамі й сестрі гостинки».
Вона родом із села. Змалечку мріяла стати лікарем, швидше вирватися з дому. Що й казати, життя в селі було нуднувате, навіть якщо воно називалося «Веселе». Та й веселого тут було мало село занепадало. «Веселі» жителі розїхалися на заробітки, хто куди, роботи не було, молодь тікала до міста.
Осінь і зима робили село ще сумнішим. Трохи світлішало на душі лише навесні, коли починалися польові роботи. Навколо буяла зелень, сонце робило життя в «Веселому» справді трішки веселішим.
Зараз друга половина червня. Оксана їхала автобусом із міста, споглядаючи у вікно зазеленілі поля й кольорові луки. На душі було тепло майже два місяці не бачила рідних. Робота
«Мати почувається не найкраще, добре, що Зоряка живе з нею в хаті. Це справжнє щастя, інакше довелося б частіше сюди їздити, а шлях не близький три години автобусом», думала вона, дивлячись у вікно.
Молодша сестра Зоряка нікуди з села не поїхала, вийшла заміж за місцевого хлопця й залишилася тут. Батько помер рано, тож вони з чоловіком жили в матері. Ярослав виявився майстерним відремонтував хату, добудував окрему кімнату для своєї сімї, зробив окремий хід. Щоб не турбували тестю. Зоряка народила двійнят, які вже також виїхали з села й навчалися в коледжі.
«Навіть проти мене, Зорька завжди хотіла жити в селі, а в мене, навпаки, було одне бажання втектити з цього веселощів», ділилася вона з подругою Марійкою. Колись навіть привозила її сюди, і та була щаслива від свіжого повітря та краси навколо.
«Зрозуміло, Марійко, для тебе, міська мешканки, це був перший раз у селі. Ось і захоплюєшся. А якби жила тут восени дА якби жила тут восени дощ, багно чи весняна розтопіль навряд чи так захоплювалася б, усміхнулась Оксана, і в цю мить серце забилося швидше, бо попереду вже маячили знайомі дахи «Веселого».
