Зрозуміла, що щастя її безмежне
Катерина вирішила на вікенд поїхати в рідне село, відвідати старезну матір та сестру. Сама вона живе в обласному центрі, працює лікарем-кардіологом у лікарні, і рідко випадає нагода виїхати до рідних країв.
Катерині сорок пять, гарна жінка, колись була заміжня й народила доньку. Та вже закінчила університет, вийшла за однокурсника й поїхала до нього в малу батьківщину. Із чоловіком прожили сім років та розійшлися виявилися дуже різними. Вирішили розлучитися за спільною згодою.
«Добре, що видалися три вихідні», раділа Катерина. Треба заїхати в магазин, купити мамі та сестрі хоч щось із міста.
Катерина родом із села, з дитинства мріяла стати лікарем, якомога швидше вирватися з дому. Чесно кажучи, жити в селі ну́днувато, хоч і назва у нього була «Веселе». Але нічого веселого там не було. Село занепадало. «Веселі» мешканці розїхалися на заробітки, хто куди, роботи нема, молодь тікає до міст.
Особливо сумно в селі восени та взимку. Трохи світлішає на душі, коли приходить весна й починаються польові роботи. Бурхлива зелень навколо та сонце роблять життя в «Веселому» трохи веселішим.
Зараз друга половина червня. Катерина їхала автобусом із міста, дивилася у вікно на зелені простори, що пливли повз. На серці було легко майже два місяці не бачила рідних, робота…
«Мама почувається не найкраще, добре, що Оленка живе з нею в хаті. Це ж щастя, інакше довелося б частіше сюди їздити а шлях не близький, три години автобусом», думала вона, споглядаючи за вікном.
Молодша сестра Олена нікуди не поїхала, вийшла заміж за місцевого хлопця й оселилася тут. Батько помер рано, тому Олена з чоловіком жили з матірю. Тарас виявився майстерним: відремонтував хату, зробив велику прибудову для своєї сімї та окремий вхід, щоб не турбувати тещу. Олена народила двійню, сини вже також виїхали з села й навчаються в коледжі.
«На відміну від мене, Оленка завжди хотіла жити в селі, а я, навпаки, мріяла вирватися з цієї веселості», ділилася вона з подругою Веронікою, яку якось привозила в село. Та тоді була в захваті від свіжого повітря та краси.
«Розумію, Ніко, ти ж міщанка, вперше в селі ось і захоплюєшся. А якби жила тут восени, під дощем, у бруді, чи на весняній розталиці… Не знаю, чи так би тобі подобалося», сміялася Катерина.
Цього разу дорога минала непомітно вона дрімала, а прокинулася, коли автобус уже проїхав велике селище. Незабаром у далині зявилося «Веселе». Водій звернув із траси, і далі їхали ґрунтовкою, місцями потряхивало.
Вийшовши з автобуса, Катерина озирнулася.
«Нічого не змінюється», усміхнулася вона й пішла до хати.
Сонце приємно гріло, повітря було свіже, птахи співали навіть якось полегшало на серці.
«Здоровенькі були, Катрусю», почула вона старенький голос. Перед нею стояла баба Параска, сусідка. До матері завітала?
«Здоровенькі були, бабусю. Так, сумно стало».
«Добре діло. Мати твоя нещодавно згадувала тебе, чекає… Ну йди, а я в крамницю, пенсію принесли».
«Як здоровя?»
«Та що вже… За віком, доню», відповіла бабуся й засеменіла.
Катерина зайшла в рідний двір. У хаті її зустрів кіт Барсик, терся об ноги.
«Привіт, мій гарний», приголубила вона його.
«Оце гарний!» почулася з кухні Оленина репліка. Вже й в миску не влізає, справжня діжка! Привіт, сестро! Вони обійнялися. Їсти будеш?
«А як же!»
«У хаті чи надвір?»
«Надвір! Де ще так пообідаю?»
Мати якраз йшла з городу, несла полуницю.
«Привіт, мамо!» Катерина підхопила миску. Скучила за тобою!
За обідом вона почула всі сільські новини і радісні, і сумні. В основному тут лишилися старі люди, один за одним йдуть ті, кого вона знала з дитинства.
«А де Тарас?»
«На заробітках. Без роботи тут нікуди. Поїхав дві тижні тому місяць там, місяць тут. Добрі гроші привозить».
«Молодець», посміхнулася Катерина.
Після обіду прийшла поштарка Маряна із повісткою.
«Можна я отримаю замість Оленки?» запропонувала Катерина.
Та погодилася.
«Чого це ти на пошту збираєшся?» здивувалася сестра.
«Пройтися хочеться».
«Тоді візьми мій велосипед».
Катерина їхала селом, теплий вітер обдував обличчя. Біля пошти зустріла колишню однокласницю, трохи побалакали.
На зворотному шляху вона ледь не зіткнулася з чоловіком на велосипеді.
«Вибачте», зніяковіла вона.
«Буває», усміхнувся високий привабливий чоловік.
«Ви не з місцевих?»
«Я в гостях у тітки».
Вони познайомилися. ЧоловікаВони повернулися до рідного двору, тримаючись за руки, а мати Катерини, побачивши їхні усміхнені обличчя, тихо прошепотіла: “Ось воно, справжнє щастя.”
