Нещодавно я допомагала своїй бабусі навести лад у вітальні. Забагато мотлоху назбиралося за роки, прожиті старенькою у цій квартирі. Коли перебирала всілякі журнали, листівки, листи натрапила на фотоальбом. Почала гортати фото, покликала бабусю, щоб розпитати, хто зображений на світлинах.
Вона із задоволенням поринула у своє минуле, поки ми не дійшли до фотографії красивої молодої дівчини, чимось схожої на бабцю.
-А це хто? – з неприхованою цікавістю запитала я у бабусі.
Вона взяла альбом у мене із рук і провела пальцями по фотографії:
-А це, онучко, моя рідна сестра, Марта. В дитинстві та юності ми були не розлий вода. Народилися з різницею у чотири хвилини. Вона молодша, але постійно вчила мене життя. Як жаль, що ми посварилися.
-А що між вами сталося? – обережно попросила стареньку розповісти.
-Я була надто несправедливою до неї. Тоді, коли вона потребувала мене найбільше, я її не підтримала й досі жалкую про це.
У наш час було заведено виходити заміж один раз і на все життя. Не важливо, чи щаслива ти в шлюбі, чи погано ставиться до тебе чоловік. Головне – ви подружжя й діти ростуть в повноцінній родині. Скільки жінок роками терпіли жорстоке поводження та п’яниць чоловіків лише тому, щоб люди не говорили.
Марта вийшла заміж у 16 років через велике кохання. Він був старший від неї на 15 років, воєнний. Батьки, звісно, були проти, казали, що їй навчатися потрібно. Та Марта завжди слухалася свого серця. Втекла з ним й таємно розписалася. Батько заборонив їй повертатися додому, мати плакала, а я таємно листувалася, розпитуючи, чи все в неї добре.
Два роки вона писала мені, що щаслива, поки одного разу не зізналася, що носить дитину під серцем, але боїться народжувати. Я подумала, що цей страх пов’язаний з її недосвідченістю. Вона молода, нічого не тямить в тих дітях та уявлення немає, як за ними дивитися. Тому й писала сестрі, що вона впорається й стане чудовою мамою. Та Марта боялася не народження дитини, а того, що її чоловік довідається – дитина не від нього.
Сестра розповіла мені всю правду про своє життя. Виявляється, чоловік ставився до неї дуже погано. Часто підіймав руку, свої синці вона маскувала пудрою. Одна в чужому місті навіть не мала до кого звернутися за порадою чи підтримкою, а мені писати правду не хотіла, щоб я не хвилювалася. Дорога додому була для неї закрита.
Тоді Марта почала жалітися своєму водієві. Він бігав за нею, як хвостик, за наказом чоловіка й доповідав про кожен її крок. Так набігався, що сам не зрозумів, як закохався. Між молодими людьми почався роман, от сестра й завагітніла.
Для мене її вчинок був ганебним. Я так їй і написала. Не уявляю як взагалі можна зраджувати законному чоловікові. Після того Марта не писала, а я й не шукала з нею зустрічі. Зрозуміти її зуміла лише коли сама вийшла заміж. Мій чоловік був хорошою людиною, але коли випивав чарку, перетворювався на тирана. Не один раз я з маленькою дитиною на руках тікала з хати й ночувала на сіні. Тоді я згадувала Марту й гірко плакала, тому що не підтримала її, не зрозуміла, чому вона закрутила роман з водієм. Від свого чоловіка я не пішла, бо «що люди скажуть», а Марту знайти не зуміла. Сподіваюся, що у сестри все добре й вона покинула свого військового, а тепер щасливо живе з батьком своєї дитини.
Я пообіцяла бабусі віднайти Марту й влаштувати їм зустріч. Сподіваюся, що це буде нескладно. Мені й самій цікаво довідатися, як склалося її життя та познайомитися зі своєю ріднею не буде зайвим







