Зустріч
— Дівчино! Дівчино, стійте! Та зупиніться ж! — Наталка обернулася й побачила, що за нею біжить якийсь хлопець у кепці. Кепка здавалася їй знайомою. Але де вона могла її бачити раніше? — Уф! Нарешті! Ви зі спринту, чи що?! Ледь наздогнав! Ярослав. Можна просто Ярик. За паспортом — Ярослав Іванович Коваленко. Солидно, гідно, інтелігентно. Я… Ооох, хвилинку… — Хлопець нахилився, уперся кулаками в коліна, ніяк не міг віддихатися. Кепка зісковзнула з його голови, впала на асфальт. Наталя машинально теж нахилилася, хотіла підняти кепку, зіткнулася лобом із Ярославом, солидним та інтелігентним.
— Ой! Ну, знаєте! — обурено тупнула дівчина, потираючи синця, розвернулася, вже хотіла піти, але Ярик схопив її за руку.
— Почекайте! Вибачте, я ненароком. Господи, Боже ж мій! Що за день такий?! Ви ж сестра Гончаренко? Андрія? — прошепотів хлопець, натягуючи кепку назад. — Я вас бачив у нього вдома, тільки ви оооот такусенькою були… — Ярик показав пальцями Наталку-мізинчик.
— У вас, що, спека? — зверхньо подивилася Наталя на Коваленка. — Коли я була оооот такусенькою, вас, мабуть, і на світі не було! Що вам треба? Ви мене затримуєте!
— То ви не Оля? Не Оля Гончаренко? — ніби засмутився хлопець, знов прикинув на пальцях, якою Наталка була в дитинстві, коли він її бачив.
— Ні. Я Наталя Шевченко. Бувайте! — Наталя рішуче закрокувала до метро, але Ярик не відставав, дуже наполегливий інтелігент трапився.
— Ну ось, ми вже познайомилися! Ви Наталя, я — Ярик, чудово ж? А чого ви така похмура? І сумку, он, тягнете непідйомну. Давайте, я допоможу! — Він уже простягнувся до торбини, але Наталка відскочила вбік, ніби солидний Коваленко зараз її вкусить або вкраде гроші.
— Ідіть собі дорогою! Ааа! — здогадалася вона. — Ви так із дівчатами знайомитеся, так? Дуже цікаво! Але…
— Ну ось бачите, вам уже цікаво! Давайте поклажу, я не втечу. Буряка та цибулі в нас і своєї повно, ваша мені не потрібна, — кивнув Ярослав на стирчачі з плетеної торбини кінчики овочів. — А я взагалі багато що знаю! Знаю, чому літаки не падають, як утворюється блискавка, що таке вічний двигун, як вдома вивести плями від вишневого варення, як…
Він хотів продовжити розповідь про свої знання, але Наталка раптом розсміялася, сунула йому торбину й наказала йти вперед.
— Ви читали дитячу енциклопедію? — запитала вона, нарешті переставши сміятися.
— Ну й це теж. Я, розумієте, з бабусею живу. А бабуся моя, Ганна Петрівна, мама мого батька, Івана, жінка в питаннях освіти дуже педантична! Вона в мене «вкладала».
Ярик спробував показати однією рукою, як бабуся в нього вкладала знання, вийшло не дуже зрозуміло.
— Що ви руками махаєте? Сигналізуєте? Зараз мене пограбують? — насторожилася Наталя.
— Та тьху ти! Ні! Це так бабуся моя, Ганна, в мене знання засовувала. Книги, документальні фільми, лекції в літньому театрі, радіопостановки й доповіді. Вона в мене, розумієте, завідує просвітництвом населення, ну й головним завданням бачила, звісно, просвітництво мене. Можу розповісти, як виростити з яйця курча у домашньому інкубаторі, як розмножити фікус, як полагодити сифон, як…
— Ну, це нецікаво. Морозиво будете? — Наталі все більше подобався цей інтелігентний Ярик з його кепкою й сифонами.
— Ні, дякую. Лактоза мені шкодить, я краще дихатиму. Кисень збагачує головний мозок, — махнув рукою Ярослав. — Але вам, якщо хочете, куплю. — Дівчина, — звернувся він до продавця. — Дайте ванільне, вафельний стаканчик.
— Як ви вгадали? — зацікавилася Наталка, швидко схопила руку хлопця, яка простягала гроші, розрахувалася сама.
— Навіщо ви так зі мною? Я ж частуЯрик посміхнувся, схопив її за руку й прошепотів: “Тому що кохаю людей, які знають, чого хочуть”.
