— Дівчино! Дівчино, зачекайте! Та зупиніться ж! — Катруся обернулася і побачила, що за нею біжить якийсь хлопець у кепці. Кепка здалася їй знайомою. Але де вона її бачила? — Уф! Нарешті! Ви що, з легкої атлетики?! Ледь наздогнав! Василь. Можна просто Васько. По паспорту Василь Семенович Коваленко. Ґрунтовно, гідно, інтеліґентно. Я… Оооох, хвилинку… — Хлопець схилився, уперся кулаками в коліна, ніяк не віддихається. Кепка зісковзнула з голови, впала на асфальт. Катруся несвідомо теж нахилилася, хотіла підняти кепку, зіткнулася лобом із Василем, ґрунтовним і інтеліґентним.
— Ой! Та ви що! — обурено притопнула дівчина, потерла ушиблене чоло, розвернулася, вже хотіла йти, але Васько схопив її за руку.
— Постривайте! Вибачте, це випадково. Господи, Боже ж ти мій! Що за день такий?! Ви ж сестра Мельниченка? Андрія? — прошепотів хлопець, насунув кепку назад. — Я вас бачив у нього вдома, тільки ви отакусінькою були… — Васько показав пальцями Катрусю-мізинчик.
— Ви що, на сонці перегрілися? — згори глянула Катруся на Коваленка. — Коли я була отакусінькою, вас, мабуть, і на світі не було! Що вам треба? Ви мене затримуєте!
— То ви не Тетяна? Не Тетяна Мельниченко? — ніби засмутився хлопець, знов прикинув на пальцях, якою Катруся була в дитинстві, коли він її бачив.
— Ні. Я Катерина Шевченко. До побачення! — Катруся рішуче пішла до метро, але Васько не відставав — дуже наполегливий інтеліґент трапився.
— Ну ось, ми вже й познайомились! Ви Катруся, я — Васько, чудово ж? А чого ви така похмура? І сумку, он, тягнете важку. Давайте, я допоможу! — Він простягнув руку до торбинки, але Катруся відскочила, ніби ґрунтовний Коваленко її зараз вкусить чи вкраде гроші.
— Ідіть собі дорогою! Ааа! — здогадалася вона. — Ви так із дівчатами знайомитесь, так? Дуже цікаво! Але…
— Ну ось бачите, вам уже цікаво! Дайте поклажу, я не втечу. Буряка й цибулі в нас і так повно, ваші мені не потрібні, — кивнув Василь на стирчачі з плетеної торбинки кінчики овочів. — А я взагалі багато чого знаю! Знаю, чому літаки не падають, як з’являється блискавка, що таке вічний двигун, як вдома відпрати плями від вишневого варення, як…
Він хотів продовжити розповідь про свої знання, але Катруся раптом розсміялася, сунула йому сумку й наказала йти попереду.
— Ви дитячу енциклопедію читали? — спитала вона, нарешті переставши сміятися.
— Ну й це теж. Я, розумієте, з бабусею живу. А бабуся моя, Марфа Тарасівна, мати мого батька, Семена, жінка в питаннях освіти дуже педантична! Вона в мене «вкладала».
Васько спробував однією рукою показати, як бабуся вкладала в нього знання, вийшло не дуже зрозуміло.
— Що ви руками махаєте? Сигналізуєте? Зараз мене пограбують? — насторожилася Катруся.
— Та тфу! Ні! Це так бабуся моя, Марфа, у мене знання засовувала. Книги, документальні фільми, лекції в літньому театрі, радіопостановки й доповіді. Вона в мене, розумієте, завідує просвітництвом населення, ну й головним завданням бачила, звичайно, просвітництво мене. Можу розказати, як виростити з яйця курча вдома, як розмножити фікус, як полагодити сифон, як…
— Ну, це нецікаво. Морозиво будете? — Катрусі все більше подобався цей інтеліґентний Васько з його кепкою й сифонами.
— Ні, дякую. Лактоза мені шкодить, я краще дихатиму. Кисень збагачує головний мозок, — відмахнувся Василь. — Але вам, якщо хочете, куплю. — Дівчино, — звернувся він до продавця. — Дайте ванільне, вафельний стаканчик.
— Як ви вгадали? — зацікавилася Катруся, швидко схопила руку хлопця, що простягала гроші, розрахувалася сама.
— Чого ви так зі мною? Я ж частувати хочу! — обурився Васько Коваленко.
— Я теж вихована здебільшого бабусею. Вона теж дуже суворих правил, знаєте! Ідемо, чого стоїмо! Отже, бабуся вчила мене не входити в залежність від чоловіків. «Все сама, Катрусю, сама! Незалежність — те, за що боролись жінки!» — так вона приблизно казала. Далі йшли якісь цитати, я вже не пам’ятаю. Але суть засвоїла. Я й так у вас у боргу, ви сумки несете. А…
— А жінки мають робити все самі, я зрозумів, — кивнув Василь, пошевелиЧерез три роки вони одружилися, і хоч Васько не читав підручників про щасливий шлюб, він був певний, що вони з Катрусею самі до всього дійдуть — головне, щоб бабусі були живі та здорові, а дід Степан теж.
