Мотор машини дзижчав, наче колиска, у салоні пахло свіжістю та шкірою. Сірий асфальт із чіткими білими смугами миготив під колесами, зникаючи в далечині. Сонце тільки-но піднімалося, обіцяючи спекотний літній день. Оксана відкинула голову на спинку сидіння та заплющила очі.
— Поспи. Їхати ще з півгодини, — сказав Тарас дружині.
— Краще б спала вдома, у теплій постелі. Вихідний же. Поїхав би один. Зрештою, це твої друзі, — не відкриваючи очок, відповіла Оксана.
— Що я там робитиму сам? Всі будуть із дружинами. Мені здавалося, ви з Марічкою теж дружите. До того ж, найкращий відпочинок — на природі, а не у ліжку. — Тарас замовк на хвилинку. — Давно не збиралися. А пам’ятаєш, як було раніше?.. Так, Сашко з молодою дружиною буде. Я казав тобі? Ні? Уяви, одружився. Подивимось, хто ж така, щоб його серце так полонити.
Оксана оцінила новину, сіла рівніше та розплющила очі.
— Ви вже бачилися?
— Бачилися, звісно, але набігом, без розмов. А так хочеться посидіти біля багаття, з гітарою, як колись. Ех, були часи… — Тарас зітхнув.
— Тепер щовихідних знову збиратиметеся, — буркнула Оксана.
— Ну годі тобі. Що в цьому поганого? Ми дружимо з інституту. Сашко ж, коли твоя мати захворіла, без питань дав гроші на лікування.
Оксана відкинулася назад.
— Це так. Сашко — справжній чоловік. А от Олег із Марічкою…
— Що з ними не так? — здивувався Тарас.
— Наче вони не сім’я, а грають у сім’ю. Чужи́ якісь. Не знаю, як пояснити.
— Не помічав. Здаються нормальними. Знаєш, Марічка з Сашком зустрічалися колись? Таке кохання було, всі думали, що одружаться ще на першому курсі. А потім щось пішА потім щось пішло не так, і Марічка вийшла заміж за Олега.
