Зустріч у поїзді або Щастя приходить зненацька

 

Поїзд зупинився на пероні. Я виглянув у вікно і побачив як двоє мужчин прощалися перед від’їздом. Поряд з ними сидів надзвичайно красивий алабай.

Двері купе відчинилися і один з цих мужчин, якого я щойно бачив, увійшов усередину. Мовчки присів і сумним поглядом зачепився за мерехтливі дерева за вікном.

– У вашого друга такий красивий собака, – промовив я.
– Це мій собака, вірніше подруга – Мішель, – пожвавішав незнайомець. – Вона зараз у спеціальному вагоні для перевезення тварин.
– Давайте попросимо провідника, хай приведе собаку сюди!
– Спробуйте, – усміхнувся доброзичливо сусід по купе.

Незадовго його улюблениця сиділа з нами поряд.
– Мішель – моя рятівниця, – з гордістю зізнався Ігор (так звали господаря собаки). – Чотири роки тому померла моя дружина від невиліковної недуги. Вона була для мене всім. Я втратив цікавість до життя…

Одного разу, коли я пізно ввечері повертався на власній автівці додому, прямо на дорозі побачив цуценя, яке вщент промокло. На вулиці тоді був сильний дощ…

Я загальмував і забрав його до себе. Вдома був вкрай здивований – це було грайливе маля породи алабай. З того часу я з ним не розлучався.

Буквально за місяць влаштувався працювати сторожем на маяку на набережній, і моя Мішель завжди була зі мною. Ми разом гуляли вздовж моря, гралися в піску, купалися…

Якось у мене на маяку згас ліхтар. Я вирішив поміняти його і, забравшись доволі високо, полетів донизу. Далі нічого не пам’ятаю. Коли б не Мішель, мене б вже не було в живих.

Мішель, коли побачила мене простягнутим на піску, почала голосно скавуліти і гавкати. Таким чином вона привернула увагу чоловіка, що прогулювався за сто метрів від маяка. Так, Мішель – моя рятівниця…

У той час у купе зайшла жінка. Вона мило усміхнулася і провела рукою вздовж хребта собаки…
– Красива… – зронила вона.

Я глянув на даму і був вражений схожістю тієї жінки з тою, яку мені показував Ігор на фото. Наче одна і та ж особа.

Ігор також був ошелешений. Він не міг вимовити й слова… Лишень розширені зіниці його очей видавали його погляд.

Я відчув себе зайвим у цьому купе. На щастя, наближалася моя зупинка. Я вийшов, побажавши своїм супутникам щасливої дороги.

І, покинувши вагон, чомусь був впевнений, що зустріч цих двох людей може розтягнутися на все життя…

 

Оцініть статтю
Дюшес
Зустріч у поїзді або Щастя приходить зненацька