Нещодавно мені стало відомо, що мої однокласники вирішили влаштувати зустріч, знову! Запрошення на зустріч надіслала одна з однокласниць, яка вирішила зібрати всіх нас, колишніх учнів «А» -класу. Напевно, хтось би зрадів такій звістці, але тільки не я. Причина на це є вагома!
Перший раз я відвідав такі збори через 30 років після закінчення школи. Після шкільної парти я вступив до університету в чужому на той час для мене місті. Там я зустрів своє перше кохання, створив сім’ю і залишився тут назавжди. Звичайно, за всі ці роки я чув про життя деяких моїх однокласників, за деяких радів, інших не брав до уваги, але загалом мені не було чого розділити з тими людьми, окрім спогадів, тому я жив теперішнім.
Отже, коли вони вирішили організувати зустріч через 30 років після останнього шкільного дзвоника, я вирішив приїхати і побачитися з тими, з ким пройшли 11 років безтурботного життя. Розчаруванню моєму не було меж. Тоді-то я і прийняв рішення, що ноги моєї більше не буде на жодній такій зустрічі.
Справа в тому, що в пам’яті моїй залишилися юні хлопці та стрункі красуні-дівчата. Саме молодими і запам’яталися мені однокласники і всі переживання, так чи інакше пов’язані зі школою. Першим найбільшим розчаруванням була Аня, в яку я колись був таємно закоханий. За ці роки вона перетворилася в сильно постарілу жінку, від її прекрасної фігури не лишилося й сліду, не говорячи вже про половину зубів. Вона підійшла і почала кокетувати зі мною. Я просто не знав, куди подітися від такої уваги. Аня ніколи не виходила заміж, всі чоловіки користувалися нею, але не розглядали в якості дружини. В результаті однокласниця стала пити і продовжує досі. Неприємне видовище…
Окремий вид мистецтва – мій сусід по парті, він же сусід по батьківській квартирі, теж страшенно постарів. Тепер це дідусь в потертих черевиках і в не свіжій сорочці. Звичайно, бідність нікого не прикрашає. Але мене куди більше засмутило інше – колишній заводила перетворився на жалюгідного підкаблучника, яким щохвилини командує дружина. Тепер ця людина викликала у мене тільки жалість.
На жаль, тоді п’ятеро наших однокласників не змогли прийти на зустріч, оскільки їх вже не було в живих… Це були прекрасні люди, двоє з них загинули трагічно.
Так от, той вечір запам’ятався мені не з дуже приємної сторони, бо дорослі люди на зустрічі однокласників вирішили не витрачати зайві кошти на ресторан чи хоча б кафе, а замість того ми всі пішли в магазин за алкоголем та якоюсь закускою і вирушили на полянку. Сказати, що у мене був шок – нічого не сказати! Вони поводилися гірше підлітків, мені навіть шкода стало цих людей. Всі веселилися, але я бачив в їхніх очах смуток за втраченими роками. Мої однокласники так і не подорослішали.
Саме тому я більше не хочу зустрічатися з ними, мені достатньо раз на декілька років спілкування онлайн, але тільки не в живу.
