З батьками дружини у мене склалися не найкращі відносини. Вони мене не полюбили ще коли ми з Нелею зустрічалися. Вважали мене поганою партією для їхньої дочки. Теж мені знайшлися особи знатного роду. Лариса Олегівна бухгалтерка, а Роман Станіславович водій. Звичайна середньостатистична сім’я, а чомусь вирішили, що дочка повинна вийти заміж за бізнесмена на чорному Мерседесі.
Добре, що Неля не слухалася батьків, а послухала своє серце й погодилася вийти за мене заміж. Розуміючи, що мені потрібно буде забезпечувати сім’ю, мені довелося перевестися на заочну форму й піти на роботу. Я хотів зробити весілля власним коштом, у батьків нареченої гроші брати відмовився, а моїх уже давно не має на цьому світі.
По старих зв’язках батька вдалося влаштуватися на роботу до одного фермера. Хоч навчання я ще й не закінчив, але мене взяли на хорошу посаду. Працювати доводилося багато, днями й ночами. Що там казати, я фактично поселився на тому полі. З Нелею не зустрічався, часу не було. Вона не скаржилася, бо знала, що я роблю це для нашого майбутнього.
Мені вдалося відкласти достатньо коштів, щоб зіграти весілля. Дружина була щаслива, а її батьки знову невдоволені. «Краще б витратив гроші на житло. Куди ти збираєшся привести дружину? Чи розраховуєш жити у нас?» Ці люди зіпсували мені весь настрій ще на весіллі. Проте я знав, що нам з Нелею є де жити. Після батьків залишилися хатинка в селі. Звісно був страх, що вона може відмовитися й захотіти орендувати квартиру у місті. Я був готовий до будь-якого варіанту аби ми тільки були щасливі якомога далі від її рідні.
Неля не крутила носом й зраділа, що ми матимемо власний куточок. Тож на весільні гроші ми затіяли ремонт у будинку. Паралельно я працював, тож вся копійка йшла у будинок. Провели воду, зробили ванну, поміняли вікна та двері. Невеличкий косметичний ремонт надав помешканню зовсім інший вид. На дворі я побудував альтанку, дружина посадила квіти. Стало красиво та затишно. Ми були задоволені.
Якогось ранку Неля зробила мене ще щасливішим, наскільки це було можливо. «Ми станемо батьками» – сказала вона, простягнувши мені позитивний тест на вагітність. Через кілька днів зібралися в місто, щоб відвідати лікаря. На жаль, не вдалося все зробити за один день. Повертатися додому сенсу не було, тож ми вирішили переночувати у батьків Нелі. Я був не в захваті, але вагітна дружина наполягла.
Зустріли нас холодно, а новина про вагітність дочки ще більше їх розлютила. На вечерю нам запропонували випити чаю. Вони прекрасно знали, що Неля не їла ще від самісінького ранку, бо здавала аналізи й навіть не потурбувалися про те, щоб нагодувати свою вагітну доньку. Про себе я вже мовчу, мені б кусок в горло не поліз. Я вже не витримав й запитав прямо, невже у них немає чого поїсти. «А ти заслужив на шматок хліба у цьому домі?» – звереснув до мене тесть.
Неля розплакалася, ну куди їй нервувати в такому стані. Я з ними не сварився, хоч і дуже хотілося, але стримався заради дружини. Подякував за гостину, забрав Нелю й повів до готелю. На тих пару сотень не збіднію.
Ми уже шість місяців, як щасливі батьки. Виховуємо прекрасну донечку Марійку. З усім даємо раду самостійно, нам ніхто не допомагає. Батьки дружини жодного разу не приїжджали в гості й навіть не дивилися на онучку. Неля їхати до них відмовляється, а я і не змушую. Може й на краще, що вони самі пішли з нашого життя. От тільки дружини шкода, невже вона заслуговує на таке ставлення?
