Вранці я прокинулася не передчуваючи біди. Приготувала сніданок, погортала соціальні мережі й поїхала на роботу. Ще дорогою відчула легке головокруття та тошноту. Подумала, що це через спеку та поганий сон. Вночі прокидалася кілька разів й не виспалася.
Офісні працівники почали розходитися на обід. Моя подруга, Злата, забігла до кабінету й запросила піти разом до кафе, компанія мені не завадить. Швидко зібрала речі й різко підвелася із за столу. Більше нічого не пам’ятаю.
Прийшла до тями у лікарняній палаті. Поруч сиділа Наталя Володимирівна, моя свекруха. Вона дивилася на мене, наче на найлютішого ворога. Запитала у неї, що сталося.
-Вона ще й має нахабство запитувати? Наставила роги моєму Анрійкові й тепер вдає із себе хвору!
-Мамо, що ви таке кажете, я ніколи не зраджу вашого сина. Ви ж знаєте, що ми любимо один одного! – почала виправдовуватися я.
-А де була твоя любов, коли ти в гречку стрибала? – продовжувала злитися свекруха. – Андрій не може мати дітей і тобі про це добре відомо. Вони з Іриною тому й розлучилися.
-Та до чого тут діти? – все ніяк не могла я збагнути. – Ви можете нормально пояснити?
-Ти вагітна! – кричала мені в обличчя Наталя Володимирівна. – Андрій уже в дорозі, зараз ти своє отримаєш.
Ще до того, як ми одружилися, Андрій зізнався, що не може мати дітей. Тоді я віднеслася до цього спокійно та з розумінням. Ми були молодими, жили у власне задоволення й не думали про поповнення.
Після 4 років шлюбу я порушила питання дітей один раз, коли запропонувала чоловікові всиновити дитину, але реакція Андрія була різкою та негативною. Тож довелося змиритися з тим, що бути мамою мені не судилося.
Тут на тобі, така новина. Звісно, мені потрібен був час аби все переварити, але приїзду чоловіка я не боялася, бо знала, що не зраджувала й дитина точно від нього, якщо, звісно, лікарі не помилилися.
Через кілька хвилин до палати увійшов лікар, запитав про самопочуття. Розповів про загальний стан та приблизний термін вагітності. Помилки бути не може – я стану мамою. Свекруха продовжувала щось бурмотіти про розлучення й тут увірвався Андрій.
Він кинувся до мого ліжка, обіймав та цілував. Хотів пересвідчитися, що зі мною все в порядку. Лише потім помітив, що ми в палаті не самі. Привітався з лікарем й запитав, що відбувається.
Новина про мою вагітність Андрія не шокувала. Він кілька хвилин стояв мовчки, а коли його мати почала знову розповідати, яка я безсовісна, чоловік заступився.
-Мамо, не треба. Алла нікого не зраджувала й не обманювала, на відміну від мене. Я збрехав, коли сказав, що не можу мати дітей. Насправді я просто не хотів брати на себе таку відповідальність й щось докорінно змінювати у своєму житті. Довелося вигадати історію про безпліддя, коли Іра захотіла дітей.
Наталя Володимирівна замовкла, вона образилася, схопила сумочку й вийшла з палати. Лікар також залишив нас. Андрій подивився на мене й запитав, що ми тепер будемо робити:
-Не знаю, як ти, а я хочу цієї дитини й буду народжувати. Якщо заради цього доведеться розлучитися, то хай буде так – мені не вкладалося в голові, як можна було так довго й підло мене обманювати.
Андрій не поспішав відповідати, сказав, що йому потрібен час аби все обдумати. Уже два дні, як до мене ніхто не навідується з близьких. Добре, що Злата не забувається, приходить щовечора після роботи. Подруга каже, що я вчиняю правильно. Так, з малою дитиною буде не просто, але я точно впораюся, тим більше якщо дійсно хочу стати мамою. Андрій поки ще не відповідає, він досі вагається. Я дала йому термін до того моменту, як мене виписуватимуть, він повинен сказати, яке рішення прийняв.
Якби ви були на моєму місці обрали б ще ненароджену дитину чи коханого чоловіка?
