В університетські роки Софія познайомилася з Михайлом. Він був старший на 8 років чоловіком, за спиною мав вже невдалий шлюб. Але дівчина полюбила його і думала, що вони будуть разом до кінця життя. Михайло здався їй таким надійним і дорослим, готовим до серйозних стосунків.
Її мама час від часу втручалася в їхні стосунки, але загалом, їй було байдуже до того, що там відбувалося в житті її доньки. Її хвилювало лиш те, що Софія вибрала собі такого неуспішного і нічим непримітного кавалера.
Але Софію дратувало те, як мама повчає її життю, коли сама, відразу після смерті чоловіка, з яким прожила в шлюбі купу років, завела новий роман. Тільки кілька місяців минуло, а мама прийшла й заявила, що тепер вони житимуть разом з Денисом, її новим чоловіком. Десь глибоко в душі Софія підозрювала, що коханець у житті мами з’явився ще тоді, коли тато був живий.
Звістка про вагітність застала дівчину зненацька. Мама разом з вітчимом показали Софії на вихід, сказали, щоб збирала речі, бо для неї, дитини й Михайла у квартирі місця немає. Мовляв, вони ще у такому віці, що хочуть спокійно жити й насолоджуватися часом, проведеним наодинці. Через це Софія посварилася з мамою й таки пішла з дому. Вона не очікувала, що між нею та коханцем, мама вибере другого.
Михайло був шокований, коли побачив Софію на порозі дому з сумкою. Ще більше він був шокований звісткою про вагітність. В нього в планах все мало бути послідовно. Спершу пожити разом, для себе, а потім аж діти. На його обличчі важко було розгледіти радість, швидше страх.
Іншого виходу, як пустити Софію жити до себе у нього не було. Через кілька місяців вони розписалися. Жили в одній маленькій кімнатці й не дуже мирно. Часто лунали сварки в молодій сім’ї. Михайло був постійно роздратований, його нервувала поведінка вагітної дружини, її перепади настрою. Софії теж було складно й навіть не було, кому пожалітися. Мама чути про неї не хотіла, вона була зайнята розвагами зі своїм коханцем, чоловік також її не розумів.
Одного дня, коли Михайло пішов на роботу, Софії стало зле. Перед цим вони знову сильно посварилися. Допомогти дівчині було нікому. Зовсім випадково до неї вирішила заглянути сусідка, яка, як завжди, збирала кошти для чогось. Почула плач Софії й прибігла на допомогу. Добре, що Михайло не зачинив на ключ двері, коли йшов рано вранці. Сусідка викликала швидку й Софію забрали. Була загроза викидня.
Дівчина пролежала у лікарні кілька днів. Але до неї ніхто, крім сусідки й подруги не прийшов. Тоді Софія зрозуміла, що нікому вона з дитиною не потрібна. Як тільки вийшла з лікарні, прийшла додому й застала Михайла. Він поводився дуже спокійно. Сказав, що все обдумав і вирішив, що їм варто розлучитися. Мовляв, його не влаштовує таке життя й він хоче бути сам. Він вже й документи підготував. Пообіцяв платити аліменти, але дитині батьком він не буде.
Софія не стала заперечувати. Зібрала речі й поїхала до подруги. Вже звідти подзвонила мамі й сказала, що повертається додому, бо має повне право. Квартира належала покійному татові й він ще колись оформив її на доньку. А може щось передчував… Тому тепер там точно мало знайтися місце для неї й майбутнього малюка.
Мама сказати не мала чого. Взяла свого коханця й поїхали шукати інше місце для життя. Хоча Софія маму не виганяла. Це вже мама собі додумала.
Але дівчину вже нічого не хвилювало, крім малюка, який скоро мав з’явитися на світ.
