Того ранку я прямувала на роботу, впринципі як завжди у будній день. Погода була сіра та похмура, як і настрій всіх пасажирів. Хтось намагався подрімати, інші з глибоким сумом в очах споглядали на мокрі дерева, а хтось у телефонній розмові скаржився на життя.
Аж ось на черговій зупинці зайшла огрядних розмірів жінка із двома дочками. З вигляду їм було по 14 років. Такі ж незграбні, як їхня мама.
Ця горе-мати із дверей почала кричати до водія, що за доньок вона не платитиме, адже вона героїня, бо народила шестеро дітей, а пільгові проїзні забула вдома. Водій не хотів йти на конфлікт тому не заперечив їй.
Далі ця жіночка пройшла по салону і почала штовхати дівчину, яка дрімала. Дівчина була крихітної тілобудови і від сили мала 20 років.
Не встигла вона відкрити очі, як ця жінка почала кричати, щоб та їй поступилася місцем. Адже вона хоче сидіти поруч з своїм доньками, а вільних місць нема. Лише одне біля цієї дівчини.
Дівчина одразу ж прокинулася. І не розгубилася. Одразу запитала:
– Ваші діти чи Ви прямуєте на роботу? Чи на навчання? Чи вони цілу ніч не спали, бо готувалися до іспиту?.
– «Ні» — витиснула з себе та огрядна пані. Але мої діти не можуть їхати стоячи! Вставай хутко!
– Якщо хочете сидіти – вийдіть з автобуса і почекайте на пустий! І взагалі, сидять ті – хто оплачує за проїзд!
Дівчина грізно глянула на цю сімейку, повернула голову до вікна і продовжила дрімати.
А мати-героїня стояла наче вкопана з своїми дочками і навіть не присіла на єдине вільне місце. Шукала захисту в інших пасажирах, але всі відвернулися від неї.
А як би ви вчинили в такій ситуації?.
